Інформаційна токсичність. Вона насправді буває не лише ворожою... Вона може бути й “своєю”, знайомою, з правильними прапорами й правильними словами. Саме тому її важче помітити. Одна з ознак — не критика як така, а нав’язлива концентрація на одній людині, темі або “винному”. Коли канал, блогер чи спікер:постійно шукає ворогів усередині;емоційно “розганяє” конфлікт;не аналізує, а буквально полює;повторює одні й ті самі прізвища й претензії;не допускає сумніву чи складності;вимагає від аудиторії ненавидіти разом із ним. Це не завжди означає “проплачено”. Але це завжди означає, що вами намагаються керувати через емоцію — злість, страх, презирство або відчуття “ми проти них”. Особливо небезпечний момент — коли людина починає отримувати задоволення не від фактів, а від самого процесу публічного знищення когось. Тоді інформація стає не джерелом знань, а емоційною залежністю. Кілька простих перевірок для себе:Після цього контенту ви краще розумієте ситуацію — чи просто злитесь? Вам дають факти — чи лише інтонацію й натовп у коментарях? Є різні точки зору — чи тільки “хто не з нами, той ворог”? Автор іноді визнає помилки — чи завжди абсолютно правий? Після перегляду хочеться думати — чи негайно когось ненавидіти? І дуже важливе: відписатися — не слабкість і не “зрада”. Це інформаційна гігієна. Не обов’язково сваритися, щось доводити чи вступати в бій. Якщо контент:виснажує,викликає постійну тривогу,затягує в агресію,робить вас жорсткішими,змушує жити в режимі нескінченного скандалу —його можна просто прибрати зі свого поля. Бо увага — це теж ресурс. І за неї зараз борються всі.