21 квітня 1910 року в потязі дорогою з Одеси, крововилив у мозок обірвав життя Марка Кропивницького. Людина, чиїм прізвище нині названий наш обласний центр. Йому було 69. Микола Міхновський назвав втарту національним горем —бо пішов не лише актор чи режисер, а людина, яка наважилась бути українцем тоді, коли це не заохочувалося, а каралосяКропивницький жив у час, коли українську мову обмежували указами, коли культуру зводили до «побуту», а сам народ — до етнографії. І саме в цих умовах він зробив неможливе: у 1882 зібрав трупу, яка згодом увійде в історію як театр корифеїв—із Заньковецькою, Саксаганським, Карпенком-Карим. Але головне—це була сцена, де вперше системно заговорили українською про серйозне, складне і справжнє.Його театр їздив із гастролями, зокрема до Петербурга, і мав успіх навіть там, у центрі імперії. Але для Кропивницького це не було про славу. Він показував, що українська культура —не периферія, а повноцінна частина європейського світу. Він через сцену будувала українсьаку ідентичність