Якщо чесно, проста - найпростіша, як одноклітинне - людина любить армію. Абстрактну. А отому конкретному хлопа в пікселі, що в маршрутці по УБД їде, чи отому, що поза чергою проходить, чи просто отому, що в транспорті не так подивився чи в Інтернеті був дуже різкий - вічна ганьба, каже проста людина. Бо то і взагалі військовий не справжній, так собі військовий, тиловий, ніякий і всіляко недостатній. Ну а якщо в ТЦК, то й порішити не гріх - ну, себто, сама проста людина не порішить, бо лячно, а от гопнику, що пирне, поспівчуває. Тому пішов ти нахір, військовий, і форма ще не виправдання, і взагалі треба розібратися, де ти її взяв. Справжні військові - вони абстрактні і в усьому зручні. Оптимально ще мертві. Мертвими взагалі можна будь-яку тезу прикрити, вони проти не будуть. Мертві, ви ж не проти? Бачите, мовчазна згода.Втім, якщо чесно, військові простих людей теж люблять, але не всім сердцем. Бо ніхто не ділить суспільство, суспільство вже розділене. На тих, хто в війську, тих, хто для війська, тих, хто десь там паралельно, тих, хто від війська бігає, і тих, хто на військо стрибає - просто для того, щоб переконати себе, що сам-то не лайно сцикливе, а все правильно зробив. Отакі різні категорії, і категорично вони будуть розділені аж до того, поки нинішнє доросле покоління не помре.Здавалося б, військовим має бути сумно. Бо ж знають, що замість шанування їхніх вчинків чекають на них - та що чекають, вже є - зиркання з-під лоба. Бо люди, не здатні на вчинок, людям, здатним, ніколи не пробачать.Але військовим не сумно. І не тільки тому, що в них є побратими - з побратимами теж регулярно лаятися можна - а тому, що в них є і до кінця життя буде знання, що все зроблено правильно. Що навіть якщо зараз на голову впаде цеглина чи дрон - на тому світі ані святий Петро, ані святий Миколай, ані валькірії з великими очима дурних питань не задаватимуть.І це знання вже ніхто ніколи не забере.От тому зі святом, котики.