Окей, зараз буде довгочит про ШІ та його продукти.Ні, я не спеціаліст зі ШІ. Ні, я не художник (хоча як текстовик, знаходжусь з того ж боку “загрожених”). Зате я трішки вчив філософію свідомості.Є такий відомий мисленевий експеримент, як “китайська кімната”.Припустимо, дядька, що не знає китайської мови, посадили в кімнату і дали йому багатотомну інструкцію. Час від часу під двері кімнати підсовують записки китайською. Він користується інструкцією та, згідно алгоритму “отримав таке - пиши таке” пише відповідь та підсовує під двері.Виникає феномен: дядько спілкується з кимось китайською, але китайської не знає, і навіть не має уявлення, про що там діалог. Зате для його респондента діалог виглядає змістовним. Питання: чи відбувається справжній діалог, чи його симуляція? Чи розуміє система “людина-кімната” китайську мову, чи лише удає?Багато філософів тут списи поламало. На щастя, відповідь на це питання нам зараз не потрібна. Бо для кінцевого споживача результат, який є машина, є відповіддю китайською мовою. Можна сперечатися з тим, чи розмовляє кімната. Не можна сперечатися з тим, що споживач розмовляє з нею. І в цьому діалозі отримує змістовні відповіді.Отже, в його суб’єктивній реальності цей діалог рівноцінний діалогу з носієм китайської мови. Можливо, в ньому він знайде потрібні йому відповіді. Можливо, навіть кращі за ті, що розповів би справжній китаєць. Не всі китайці однаково корисні.Є прибічники теорій свідомості, які стверджують, що апарат, здатний повністю відтворити людину в усіх її взаємодіях, рівний людині в тому числі й в правах. Я так не вважаю жодним чином, я ще той біошовініст. Але не можна заперечувати, що апарат, що не має самосвідомості, може створювати той самий кінцевий продукт, що й жива людина з нею.Ну може. Ми це вже бачимо. Так, щодо тих же графічних нейронок є аргументи, що вони просто “акумулюють зразки” - але людський мозок теж акумулює та обробляє само емпіричний досвід, просто інакше, через більш багатошарові узагальнення. Ваші знання про перспективу та теорію кольору, чи про стилістику тексту - це теж набуті знання. В ваших текстах та малюнках тисячі елементів, які ви в когось вкрали, причому скоріш за все несвідомо. Просто побачивши картину чи прочитавши текст, просто додавши в пам'ять "отак робити треба". До речі, це часто видно по ваших малюнках та текстах. Так, ви пропустили через себе, через емоційну складову. Але навчити машину відтворювати емоції - попри поширений стереотип, не дуже й складно. Відчувати нє. А відтворювати - тю.Тому мають певну рацію ті, хто говорить, що бездушна машина не творить мистецтво. Але вона створює мистецький продукт, який, в свою чергу, може стати для когось нічим не гіршим за творення рук людських. Бо так, вже невдовзі робот зможе написати симфонію. І якщо ви не зможете відрізнити цю симфонію від написаної людиною, як ви зможете чесно сказати, яка з них краща чи більш якісна? Отакий китайський феномен.