Калібрований Хейтспіч

Три роки тому в цей день усі друзі та знайомі Каті Гандзюк отримали страшну звістку - вона у лікарні, на неї вили банку сірчаної кислоти прямо під її будинком. Каті більше немає, вона загинули після нападу. І от вже три роки триває боротьба хоча б за справедливість. Щоб усі, хто був причетний до цього злочину, страждали. Мають страждати виконавці, організатори, ті мусора які їх покривали, ті прокурори які гальмували справу (через свою підлість чи через підкуп - це має визначити слідство). Всі причетні. Такі страждання, на які вони прирекли Катю, в кримінальному кодексі для злочинців не передбачені. Максимум що їм світить - це тюрма. Хоча б так. Наразі по справедливості ситуація така:Зараз на лаві підсудних один із організаторів злочину - Мангер. А також його поплічник - уркаган та вбивця Левін. Сподіваюсь, суд винесе справедливий вирок покидькам. Решта організаторів завдяки ефективній роботі поліції та прокуратури по дорозі загубилась, але про них не забули. Сядуть усі. Виконавці - відморозки які своїми руками виконали вирок Каті - отримали смішні терміни. Хто три роки, хто чотири. Вже наступного року почнуть один за одним виходити на волю. Назвати ці вироки справедливими не повертається язик. Але хоч так. Бо був ще й інший варіант. Був ще класичний варіант українського правосуддя і справедливості. Це коли ніхто нічого не робить, поліція крутить-мутить, знаходить стрілочника-алкаша, який бере все на себе і сідає за всіх. А замовників так і взагалі ніхто не шукає. Справа губиться в архіві, всі далі живуть, тільки на душі гидко. Саме до цього все спочатку і йшло. Саме таке намагалася робити поліція, а потім і прокуратура. Але не вийшло. Бо Катя була дійсно чудовою людиною, щирою, відкритою та з неймовірним магнетизмом. У неї було багато друзів. І просто людей, які її поважали. І народився рух Хто замовив Катю Гандзюк?Спочатку лише друзі Каті качали. Розкачувати цього човна українського правосуддя довелося довго і виснажливо. Але вдалося. До руху дохідну валися все нові й нові люди. Навіть ті, хто не знав Катю особисто, але не міг спокійно дивитись на кричущу несправедливість. Без них, без співчуття в серцях людей, без підтримки в їхніх головах, без вогню в очах - нічого б не вдалося зробити. І головне - зупинятися ніхто не збирається. Люди втомились, але не кинуть цю справу. Люди виснажені, але знайдеться друге дихання. Люди злі, але ця злість йде у правильне русло. Ми на зліземо. Поки усі причетні не будуть покарані. Покарані жорстко та справедливо. Це буде означати що в Україні можлива справедливість. Хоча б так - неймовірними зусиллями - але можлива. Мені особисто важливо розуміти, що я живу в країні, де відкупитися за такі злочини не вийде.