​​Максим Кагал.Не люблю писати такі пости, адже вони приносять біль і смуток. Але ми не маємо права забувати про таких людей. Я хочу, щоб про них знало якомога більше людей.Цей текст — про мого друга, побратима та просто чудову людину.З Максом ми познайомилися ще до війни, у Кременчуці, на фанатському секторі місцевої футбольної команди ФК "Кремінь". Це був 2011 рік. Веселі були часи.Ми з ним добре здружилися, бо мали схожі погляди на життя. Він був спортсменом і професійно займався бойовими мистецтвами, зокрема кікбоксингом. У 2014 році навіть став чемпіоном світу з кікбоксингу за версією ISKA. Він тренував нас з ударної техніки та боротьби, адже брав участь і в змаганнях зі змішаних єдиноборств. До всього цього він ще був дуже начитаною людиною.Я першим пішов в "Азов", а після чемпіонату світу з кікбоксингу він також приєднався до нашого підрозділу. Пам’ятаю, як він просив мене прискорити його прийняття до рекрутингового центру. Я навіть телефонував знайомим, щоб його анкета була першою на черзі. Таке собі маленьке "кумівство". 😅Максим пройшов сержантські курси у ВШК імені полковника Євгена Коновальця, а згодом отримав офіцерське звання. Його чекала блискуча військова кар'єра, але повномасштабне вторгнення РФ змінило все.Максим загинув 25 березня 2022 року під час оборони позицій у передмісті Маріуполя від авіабомби ФАБ. Тепер він — Герой України, кавалер ордена «Золота Зірка» (посмертно).Ось такі люди — справжня еліта нації. Він віддав своє життя за нашу країну, за нашу націю, щоб ми могли жити у вільній Україні. Таких людей треба пам’ятати й розповідати про них своїм дітям!Спи спокійно, брате. Пам’ятаємо — помстимося! 🫡З вірою в ЗСУ та перемогу! Слава Україні!Підписка || Linkedin || YouTube