Telegram statistics channel - @psychoanalytic_fields

Юлия Кристева о меланхолии:Я пытаюсь сказать вам о бездонной печали, той несообщаемой боли, которая порой поглощает нас и зачастую на длительное время, заставляя потерять вкус к любой речи, любому действию, вкус к самой жизни. Это отчаяние не отвращение, которое предполагало бы, что я остаюсь способной к желанию и творению, пусть и негативным, но, несомненно, существующим. В депрессии, когда само мое существование готово рухнуть, его бессмыслица не трагична — она представляется мне очевидной, оглушающей и неизбежной.Откуда поднимается это черное солнце? Из какой безумной галактики его тяжелые невидимые лучи доходят до меня, пригвождая к земле, к постели, обрекая на немоту и отказ? [...]Я живу живым мертвецом, оторванным, кровоточащим, обращенным в труп куском плоти, в замедленном ритме или в промежутке, в стертом или раздутом времени, поглощенном болью... Непричастная чужому смыслу, чуждая и случайная для наивного счастья, я извлекаю из своей хандры высшую, метафизическую ясность. На границах жизни и смерти меня иногда охватывает горделивое ощущение, что я свидетель бессмыслицы Бытия, откровения абсурдности всех связей и существ. [...]Больной депрессией — атеист, лишенный смысла, лишенный ценностей. Он как будто принижает себя из страха или неведения Потустороннего. Между тем, каким бы атеистом он ни был, отчаявшийся является мистиком, он цепляется за свой до-объект, будучи немым и непоколебимым адептом своего собственного невысказываемого вместилища. Именно эту юдоль необычного освящает он своими слезами и своим наслаждением.#цитата

Совершенно особенное удовольствие при чтении Фрейда (Ф.) получаешь не только от его мастерских спекуляций, но и от литературного таланта (например, когда Ф. говорит об удалённых зубах, как о преступниках, которых казнили под наркозом; или, встретив пациентку в горах, замечает: "посмотрим, насколько привольно чувствуют себя неврозы на высоте более 2000 метров"), и от случаев, когда он ещё занимался гипнозом, и дерзнул (его выражение) шутки ради сделать то или иное.Вот несколько дерзновений (все из истории Эмми фон Н.), узнав которые "ни один аналитик не сможет удержаться от сочувственной улыбки".🔸1. Пациентка рассказывает много историй про санаторий "...таль" (первая часть названия скрыта из соображений конфиденциальности). Под гипнозом Ф. внушает ей, что пребывание в санатории было так давно, что название она вспомнить полностью не может. И каждый раз, пытаясь произнести его, будет по ошибке говорить то "...берг", то "...таль", "...вальд" и т.д. Так оно и вышло. Забавно, что в дальнейшем упоминая это место, Ф. и сам использует такую формулировку: "это случилось с ней некогда в ...берге (...тале, ...вальде)".🔸2. Ф. рекомендовал пациентке усиленное питание и обильное питьё, но заметил, что ест она очень мало, а воду вообще почти не пьёт. Оказалось, щелочная вода ей по каким-то причинам противна. Ситуацию не изменил даже гипноз: пациентка отказывалась выполнять предписания и бросала на Ф. злобные взгляды. Тогда он поставил ей ультиматум: "Я сообщил, что даю ей сутки на размышление, дабы она уяснила, что живот у неё болит только от страха; по истечению этого срока я спрошу её, полагает ли она по-прежнему, будто стакан минеральной воды и скромная трапеза могут вызвать восьмидневное расстройство желудка, и если она ответит утвердительно, то я попрошу её уехать". На войне за здоровье клиента все способы хороши? :)🔸3. Пациентка считает, что гипноз на неё больше не действует. Чтобы убедить её в обратном, Ф. пишет на клочке бумаги несколько слов. Он внушает ей, что сегодня за обедом, налив ему вина, она попросит Ф. наполнить бокал и ей, но потом воскликнет: "Нет, благодарю, я лучше не буду!" А затем достанет у себя из кармана его записку. За обедом сцена была разыграна точно по сценарию Ф. Никто ни о чём не догадался, даже несмотря на то, что пациентка в обычной жизни не пила. Как и было запланировано, сначала попросив вина, она с облегчением произнесла: "Нет, благодарю, я лучше не буду!" А запустив руку в карман, извлекла из него бумажку с этими же словами.#исследования_истерии #шутки

Занадто оголене життя Франца КафкиСпіввідношення автора (його біографічних даних) і тексту — завжди спірна/підозріла тема. Однак з Кафкою виникає певна особливість. Моріс Бланшо вимовив про це такі слова: «занадто оголене життя». Йому йшлося про те, що ми знаємо про Кафку надзвичайно багато, те, чого ми зазвичай не знаємо про інших авторів. Окрім власне романів, новел ми маємо біографію Франца від його близького друга (це ніби само собою претендує на деяку «правду»), а також епістолярні твори (листи до Філіції, до Мілени, лист до батька). Приватна любовна переписка перетворюється на грандіозні епістолярні романи й розглядається як самостійний текст. Лист до батька визначити і обмежити ще складніше. Що це? Особистий документ чи літературний твір? Письменник сказав все те, що хотів сказати батьку, однак цей лист прочитав не лише його батько, а й усі решта (буквально усі).При цьому, з психоаналітичного погляду, коли маємо справу з чимось «занадто оголеним», виникає підозра про примарну «доступність» цього внутрішнього світу. Чим більше оголеність, тим менше насправді може виявитися доступність.Наприклад, ми знаємо, як ті чи інші особисті події були співзвучні з тим, що описував Кафка, але виявлення внутрішнього взаємозв'язку залишається задачею не з простих.Читати далі#книги #нотатки

В австралийской мифологии, время, которое существовало до первой точки исторического отсчёта, и до создания всего материального, называют Временем сновидений [Dreaming]. Этот термин описывает мифологическую эру — сакральный период, когда мир населяли метафизические сущности, духи, герои со сверхъестественными способностями. В этом времени, например, Млечный путь мог быть рекой, связанной с жилищем божества-создателя.В основе термина лежит слово alcheringa, используемое народом аранда (австралийскими аборигенами). Часть alcheri переводят по-разному: вечный, несотворенный, сон, что-то, не имеющее начала. При этом в одном из диалектов глагол, означающий «видеть сон», это altjirerama; буквально он звучит как «видеть Бога». В английском также используют: everywhen, world-dawn, unfixed in time, abiding law. Во времена «сновидения» был разработан наш нынений ландшафт (рельеф, небесные светила, флора и фауна), а также заложены образцы (архетипы) всех человеческих коммуникаций и социального поведения (ритуалы, моральный кодекс, хоз. штуки и т.п.) Говорят, мифические «прасобытия» являются «кирпичиками» дальнейшей модели мира. Напоминает ли это что-то?В отдельные моменты, абориген, если воспринимать Время сновидений как обозначение системы тотемических символов, может «владеть» определенным сновидением. Например, он может владеть сновидением кенгуру, акулы, медового муравья, барсука, либо же любым сном, связанным с его землёй или ландшафтом. В той же системе иногда считается, что и до, и после жизни дух человека также существует во Времени сновидений, и ребёнок появляется на свет только благодаря рождению через мать и работу духа земли.#заметки

Деякої перверсивної логіки не цураються іноді й невротики, особливо в романтичних стосунках. У найбуденнішому випадку це такі ситуації, коли хочеться, щоб людина щось зробила, але при цьому цінність зробленого буде втрачена, якщо вона сама не здогадається про наші побажання. Так Фріда Кало звертається до свого чоловіка (принаймні, їй це приписують):"Я не прошу тебе мене поцілувати, і не вибачайся переді мною, коли я думаю, що ти неправий. Я навіть не проситиму тебе обійняти мене, коли мені це найбільше потрібно. Я не прошу тебе говорити мені, яка я гарна, навіть якщо це брехня, і не пиши мені красивих слів. Я не проситиму тебе зателефонувати мені, для того, щоб розповісти, як пройшов твій день, і сказати, що ти сумуєш за мною. Я не проситиму тебе дякувати мені за все, що я роблю для тебе, і піклуватися про мене, коли душа вичерпається, і, звичайно, я не проситиму тебе підтримати мене в моїх рішеннях. Я навіть не проситиму тебе послухати мене, коли в мене є тисяча історій, які мені хочеться розповісти тобі. Я не проситиму тебе щось для мене робити, я навіть не намагатимуся назавжди бути поруч. Тому що якщо я маю просити тебе про все це, то я більше цього не хочу."У такий поетичний спосіб Фріда може казати щось на кшталт: "Я хочу, щоб ти мені підкорявся цілком". І за формою це перверсивна модель міркувань: я претендую не просто на якісь дії від тебе, як від вільного суб'єкта, з яким можлива комунікація, я хочу, щоб ти сам став об'єктом мого задоволення.Тоді як в більш скромній, але і більш стабільній версії стосунків люди вимушені озвучувати свої бажання напряму.#нотатка

«Собака сидить в емблематичній позі слухача: це зразково ілюструє властиву собакам покірність, що є невід'ємною частиною самого акту слухання. Слухання передбачає послух; у багатьох мовах існує сильний етимологічний зв'язок між цими двома словами: англійські слова to obey (слухатися, підкорятися), obedience (покірність, послух) походять від французького obéir, яке й собі походить від латинського ob-audire, що є похідним словом від audire, чути; у німецькій мові gehorchen, gehorsam (слухатися, слухняний) походять від hören; у багатьох слов'янських мовах slušati може означати водночас слухати та слухатися; те саме, очевидно, стосується й арабської і так далі. Етимологія натякає на такий внутрішній зв'язок: слухання це «завжди вже» початок послуху; щойно ми починаємо когось слухати, ми уже йому підкоряємося, у зародковій формі ми завжди слухаємо голос нашого господаря, незалежно від того, наскільки ми можемо пізніше чинити йому опір. [...] А собака, у фантазматиці нашої культури, є ідеальним втіленням слухання та послуху.»#цитата

Скільки часу може працювати психолог/психотерапевт без перевантаження та емоційного вигоряння?Відповідно до статистики APA (2015), психотерапевти, для яких ця діяльність є основним видом роботи, в середньому завантажені на 40-49 годин в тиждень. Виглядає як too much, але в ці години входять декілька видів активності: безпосередні сесії з пацієнтами/клієнтами (~19 годин), адміністративні штуки (~8 годин; в нас за це можна рахувати ведення записів після зустрічей, підготовку до супервізій, рутинну взаємодію з платформами тощо), викладання/дослідження/освіта (~4 години), супервізії (~2 години) та інше. Для тих, в кого проведення консультацій є додатковою роботою, середній показник - приблизно 5 клієнтських зустрічей на тиждень. Отже, в загальне навантаження є сенс рахувати: 1) терапевтичні сесії; 2) супервізійні сесії (які проводяться або отримуються); 3) години викладацької/освітньої діяльності; 4) час, який вам потрібен (якщо потрібен) для упорядкування всіх робочих матеріалів.Цікаво, яка сума вийшла у вас?

Про травму… Стосовно зцілення від травм війни. Ми мусимо йти не від симптомів, не від розладів. Хоча як лікар-психіатр я мушу наступити на частину своєї ідентичності – але ми не можемо йти від розладів. Я знаю багато людей, які погано сплять вночі, але живуть повноцінно. Я знаю багато людей, які мають симптоми – але при наявності симптомів їхнє життя наповнене сенсами. Я знаю багатьох людей, які не мають жодних симптомів – і живуть безглузде, нічим не наповнене, пусте життя. Тобто питання не в симптомах – питання в людині. І ми не можемо йти через медицину, через медикалізацію: немає такої медицини в світі, яка здатна лікувати мільйони травмованих. Ми мусимо створити солідарне суспільство. Звичайно, ми нікуди не втечемо від ідеї конкуренції. Люди схильні до конкуренції: хто гарніше виглядає, хто з нас розумніше щось скаже – так, ми завжди конкуруємо. Але крім конкуренції нам потрібна ідея солідарності. Бо якщо людина втратила здоров'я, рідних… Якщо дитина сиділа під бомбами і погано вчилася, і та дитина буде конкурувати з іншою дитиною, яка не сиділа під бомбами і добре вчилася, – коли ми підемо лише цим шляхом конкуренції, то збудуємо суспільство, де неможливо буде жити навіть після перемоги: конфлікт між нами буде неподоланний. На несправедливостях цієї війни неможливо збудувати фундамент майбутнього. Визнаючи природність конкуренції, ми повинні будувати суспільство кооперації. [...] Якщо ми збудуємо культуру розуміння травми і розуміння іншої людини через травматичний досвід, ми осягнемо значно більшу толерантність. Радянська травма, про яку ми згадували, зробила нас, серед іншого, також людьми нетолерантними, ми надто категоричні. А толеранція – це визнання того факту, що ми різні. І це назавжди. І нічого з тим не зробиш.Роман Кечур, Виступ на форумі УКУ#цитата

Ничего больше не происходило. Я хочу сказать, что происшествия, события и то, что в журналах называется случаями из жизни, не имели ко мне почти никакого отношения. И все-таки я не умерла, хотя очень желала этого. «Умирать от неумирания» — так говорят в огне любви или веры. У меня уже не было одного и еще не пришло другое.Это правда, Жак Лакан выжал из меня слова, я цедила их как молитву, но не понимала, к какому богу взываю. Я знала только одного. Его звали Пикассо, и мне казалось, что я навсегда потеряла его. Какой-то момент во мне жило желание уничтожить все, что осталось от него. Сжечь все воспоминания, разорить святые места, как делает каждый раз одна религия, сменяя другую. Разве я сама не хотела обратить свою молитву к другим божествам? Искалечить статуи, изуродовать картины? Разрушить прошлое и спрыгнуть с табуретки с веревкой на шее? Но с чего начать жертвоприношение? Все, что у меня было, осталось от него. Все, чем я владела, — наполнено им. Я не могла вспомнить ни одного мгновения, ни одного места, в котором не было бы Пикассо. Все говорило мне о нем. Десять Хиросим могли лишь искоренить мою боль.Лакан научил меня жить с болью. Я слилась с ней. Она превратилась в соединительную ткань, в жилку в моих мускулах, в мое естество и мою походку. Боль не уничтожила меня, и я не уничтожила ее. [...] Дорога будет долгой, как вся моя жизнь. Я научилась терпению с тех пор, как потеряла тех, кого любила.Из книги Н. Аврил. «Я — любовница Пикассо» (2007) о романе Доры Маар и Пабло Пикассо#цитаты

Лучше всего психоанализ работает там, где продавцы счастья потерпели поражение, но большинство психоаналитиков делают вид, что тоже продают счастье и это не удивительно, это человечно. Многие психоаналитики, подобно коучам, психологам и психотерапевтам - в своём маркетинге обещают воодушевление, поддержку, высоты и достижения, иногда такое может быть в результате психоанализа, но есть в этом что-то маниакальное и поэтому вызывает мало доверия. Психоанализ чаще всего дарит скромное счастье, которое далеко от эстетики коучинга, но даже такой подарок бывает доступный не всем, иногда психоанализ дарит смелость пессимизма, когда человек может смириться с тихим гулом реальности внутри и снаружи, смириться с реальностью там, где ее невозможно изменить.Артикуляция пессимизма - это уже большая и сложная работа психики, это смелость перед действительностью, противоположность этому не оптимизм, а робкий пессимизм, который кроется в молчании и недоговорках перед самим собой, робкий пессимизм потенциально опаснее для человека, часто он живет и под маской оптимизма, потребления, продуктивности, но иногда и простого бессилия и подавленности. Именно робкий пессимизм - это настоящий смертоносный корень из которого прорастают другие цветы зла. Артикуляция пессимизма позволяет овладеть им, признать его и найти источник бытия вне него, найти источники радости, которые существуют помимо источников горести. Можно сказать, что обретение смелости пессимизма и признание источников жизни - может быть хорошим терапевтическим эффектом в психоанализе, хотя возможны и другие его комбинации.