Шелдон Бах. Практичний посібник для тих, хто вивчає психоаналіз і психотерапію.

За давніх часів, коли аналітики бачили пацієнтів шість днів на тиждень, вони нерідко говорили про «понеділкову кірку», тобто про «опори» та інші перешкоди, що виникали під час перерви й «заважали» терапії. Хоча ми, можливо, дещо інакше розуміємо значення цих процесів, у наші дні, коли терапія відбувається раз чи двічі на тиждень, ми стали значно менш чутливі до самого феномену.

Так, нещодавно я бачив на супервізії аналітика, який прийшов на сесію на декілька хвилин пізніше й перепросив пацієнта, а той люб'язно сказав, що то дрібниця; але наприкінці тижня пацієнт оголосив, що змушений скоротити свої години з фінансових причин. Аналітик так і не зв'язав своє «незначне» запізнення із реакцією пацієнта, — як не зв'язав цього й сам пацієнт.

Але я переконаний, що кожен розрив у безперервності терапії, хоч би який малий, натискає в несвідомому кнопку з написом ПОКИНУТІСТЬ, тобто викликає якусь форму емоційного покинення. За логікою первинного процесу, це справджується незалежно від того, чи розрив ініційований терапевтом, чи пацієнтом, і хоч би яким реалістично «незначним» він видавався.

Щойно перенесення задіяне — а в деяких випадках це може статися від першого ж телефонного дзвінка, — цей принцип набуває чинності, і саме тому іноді може бути вирішально важливо відгукнутися на перший контакт якомога швидше. Певна річ, усе це особливо стосується складних пацієнтів, для яких сепарація зазвичай є головною проблемою, — але, гадаю, це певною мірою стосується всіх пацієнтів.

#цитата