«Давай якось зустрінемось»?
Ви кажете це вже втретє за рік, і обоє знаєте, що «якось» не настає…

У дружби є ціна, про яку мало хто говорить - час.
В одному дослідженні люди, які переїхали й шукали друзів, самі оцінили: близько 50 годин разом, щоб знайомий став приятелем, близько 90, щоб став другом, і понад 200, щоб став близьким.

Рахувався вільний час: розмова, кава, прогулянка.
Робота разом - менше.

Дослідження невелике, а години це оцінка самих учасників, тож це орієнтир, а не формула.

Тепер порахуйте свій тиждень. Скільки в ньому годин, коли ви просто з кимось, без справи?

Для багатьох після 30 відповідь -«майже жодної»: робота, діти, дім.

Тож не дивно, що коло друзів з віком у середньому звужується, а коло родини лишається таким самим.

Мені здається, ми про це мовчимо, бо соромно: ніби я мало ціную людину.
І ще віримо, що справжня дружба має триматись сама.

Мені здається, вона тримається не лише на теплих почуттях, а й на призначених зустрічах.

Тому замість «колись» - дата й місце. Або одна й та сама зустріч щочетверга. Або чесна фраза: «я пропадаю не тому, що ти не важлива».

Напишіть сьогодні одній людині. Не «як справи», а «у четвер о сьомій?»