Із розмов з підлітками: СОРОМНО ЗА ДОБРОТУ?

Іноді підлітки ставлять запитання, на які неможливо відповісти "правильно", бо це не про правила. Це — про вибір, із яким ти потім живеш. До мене часто заходить один хлопець — мій сусід. Ми іноді балакаємо. Він допомагає — то з клумбою, то із собакою, коли мене нема. Він добрий, відкритий, щирий. І ось нещодавно він розповів:— У мене сьогодні була пригода. Їхав на велосипеді — бачу, жінці погано. Вона хитається, падає, в маршрутку не взяли. Підійшов, запропонував допомогу, провів до дому. Кілометр, може більше. А вдома — неприємна розмова. Бабуся з дідусем: “Ти що, не знаєш, хто це? Це ж алкашка. Її всі знають! Чого ти з нею зв’язався?”І я стою… і не знаю, чи правильно вчинив. Мені якось соромно. Я подивилась на нього й спитала:— А ти зміг би пройти повз? Знаючи, що їй зле? І потім спокійно з цим жити? Він мовчав. Думав. Я сказала:— Ні. Не зміг би, тому й допоміг. Ти вчинив, як підказало серце, не пройшов повз. Оце — і є справжня людяність. Не «що скажуть люди», а як ти сам із цим живеш.❓А ви як вважаєте — що важливіше в таких ситуаціях?Можна писати в коментарях або просто подумати про це.