​Притча про знанняІмператор Китаю сидів на помості під навісом і читав книгу. Внизу майстер-колесник ремонтував його карету. Імператор відклав книгу і став спостерігати за діями старого майстра, а потім запитав його: — Чому ти такий старий і сам ремонтуєш карету? Невже у тебе немає помічника? Майстер відповів: — Твоя, правда, пане. Ремеслу то я навчив своїх синів, а ось мистецтво своє передати їм не можу. А тут робота відповідальна, потрібне особливе мистецтво. Імператор сказав: — Щось ти мудро міркуєш! Поясни-но простіше свою думку. Старий майстер сказав: — Можу я тебе запитати, що ти читаєш? І чи жива людина, яка написала цю книгу? Імператор почав сердитися. Старий, бачачи це, сказав: — Не гнівайся, будь ласка, я зараз поясню свою думку. Бачиш, мої сини роблять хороші колеса, але вони не досягли досконалості в цій справі. Я досяг її, але як їм передати мій досвід? Істина посередині... Якщо зробити колесо міцним, то воно буде важким і непривабливим. Якщо постаратися зробити його витонченим, то воно буде ненадійним. Де та межа, та міра, якою я керуюся? Вона всередині мене, я збагнув її. Це і є мистецтво, але як його передати? У твоїй кареті колеса повинні бути витонченими і міцними одночасно. Ось і доводиться мені, старому, самому робити їх. Так і трактат, який ти читаєш. Людина, яка написала його багато століть назад, досягла високого розуміння, але передати це розуміння немає ніякої можливості.​Китайська притча@prytcha