Сумно усвідомлювати те, що якою б не була робота в аніме магазині, часом я дійсно сумую за цим. Як не крути, але ця робота все одно була більш менш спокійна та чілова, завдяки чому я тоді я мала змогу пережити так званий «прайм» період. Я ніколи не любила себе і той час не був виключенням. Але, якщо порівнювати з тим, що я маю зараз, це були правда найкращі часи, з яких збереглися фото і відео, які мені дійсно подобаються. Бо коли я почала праці поліграфії, все почало постійно руйнуватися. Падати, як карточний будиночок. На фоні постійного стресу та проблем із харчуванням я набрала ту вагу, яку півтора роки тому скинула. А звільнившись я зовсім засіла вдома і, вважайте, майже місяць не виходила нікуди. Це вдарило з подвійною силою по усім моїм комплексам і призвело до того, що зараз я просто не можу без сліз дивитися на себе в дзеркало. Я виглядаю настільки мерзенно, що хочеться сховатися кудись подалі від усіх, аби ніхто випадково не побачив мене. Я почала намагатися слідкувати за харчуванням та займатися спортом вдома… але відсутність результату «тут і зараз» знищує в мені будь-яку мотивацію щось робити. Я розумію, що вона не працює таким чином і що всьому треба час. Той самий набір ваги відбувся не одразу. Але це настільки мене вбиває… Якби я мала гроші, я б без сумнівів лягла під ніж, аби перекроїти себе з ніг до голови. I hate myself and my whole life.