Інцидент масового знищення худоби в російських регіонах давно вийшов за межі ветеринарної сфери. Наразі цей процес все більше набуває системного характеру, де під виглядом боротьби з епідеміями вирішуються інші завдання.З початку весни в Сибіру та Поволжі у фермерів тисячами вилучають тварин — корів, свиней, овець та кіз. Ситуація досягла абсурду: під вилучення потрапляють навіть верблюди. Офіційні пояснення варіюються: спочатку йшлося про пастерельоз, згодом про сказ, проте в кулуарах все частіше згадується ящур, про що влада намагається не говорити вголос.Формально це визначається як боротьба з хворобами, однак на практиці ситуація мало схожа навіть на базові ветеринарні процедури. За словами фермерів, вилучення проводяться за участі поліції та ОМОНу, документи або відсутні, або оформлюються «заднім числом», тоді як тварини виглядають здоровими. Особливо дивним виглядає підхід у випадку з пастерельозом — інфекцією, яку можна лікувати. Натомість замість лікування реалізується найжорсткіший сценарій: масовий забій, що супроводжується грубими порушеннями, економією на процедурах та фактичним спаленням тварин живцем.Для системи це статистика, для людей — миттєвий крах єдиного джерела доходу.У Новосибірській області ситуація вийшла за межі локальної проблеми. Громадяни почали перекривати дороги, готувати звернення та розповсюджувати відеоматеріали. Вперше стало очевидним не лише те, що відбувається, а й методи втручання: силовий сценарій без пояснень та без діалогу.В цей момент ветеринарний інцидент перетворюється на соціальний, оскільки для населення це вже не санітарний захід, а пряме вилучення власності.Ключове питання полягає у вибірковості заходів. Поки дрібні господарства фактично ліквідуються, переробна промисловість продовжує працювати без змін. Великі підприємства не зупиняються, логістика не руйнується, продукція спокійно надходить на ринки, зокрема в Москву, і не стикається з обмеженнями, які мали б діяти під час епідемії.Контраст є надто очевидним:— з одного боку, оголошення «надзвичайної ситуації» та знищення сировини;— з іншого, — звичайна бізнес-діяльність.Результатом є наступне:— дрібні фермери зазнають економічного знищення;— великі гравці посилюють свої позиції;— продукція перерозподіляється через закриті канали;— експорт триває.Все це відбувається під гаслом «боротьби з епідемією».Зрештою, мова вже не йде про сільське господарство. Це свідчить про систему, в якій:• простіше знищити, ніж перевірити;• простіше застосувати силу, ніж надати пояснення;• простіше продовжувати продажі, ніж визнати проблему.Головне ж питання стосується не хвороби, а логіки, в якій люди, фермери та безпека є вторинними.