Любов - це не обов'язково ставлення до певної людини; це установка, орієнтація характеру, яка задає ставлення людини до світу взагалі, а не лише до одного "об'єкту" кохання. Якщо людина любить тільки когось одного і байдужа до інших ближніх, його кохання – це не кохання, а симбіотичний союз. Більшість людей упевнені, що любов залежить від об'єкта, а не від власної здатності любити. Вони навіть переконані, що якщо вони не люблять нікого, крім "улюбленої" людини, це доводить силу їхнього кохання. Тут проявляється хибна думка, про яку вже згадувалося вище, - установка на об'єкт. Це схоже на стан людини, яка хоче малювати, але замість того, щоб вчитися живопису, твердить, що вона просто повинна знайти гідну натуру: коли це станеться, вона малюватиме чудово, причому станеться це само собою. Але якщо я дійсно люблю якусь людину, я люблю всіх людей, я люблю світ, я люблю життя. Якщо я можу сказати комусь "я люблю тебе", я маю бути здатним сказати "я люблю в тобі все", "я люблю завдяки тобі весь світ, я люблю в тобі самого себе". Еріх Фромм