Не зовсім я розділяю ажитацію навколо ШІ і психотерапії, я думаю що ШІ це як електрокар,прікольна іграшка і не більше того. Дуже дивуюсь як деякі групи людей педалюють цю тему з тим що ШІ може замінити психоаналітика чи психотерапевта,ну виглядає смішно чесно кажучи. Нагадує папуасів які розпалили вогнище щоб факелами відлякувати Йотуна, та камон братва ШІ це як апарат з солодощами, б’єте кулаком по ньому і випадає скітлз як в американських фільмах. Нікого він не замінить,ті рішення які видає жпт дуже скучні від слова зовсім,так чисто як що я сам скучний то краще хай ШІ добрий ранок напише,поки я в гта сан андреас трюки на бмх кручу. Чатжпт не має самого цінного що є в індивіда,він не має бажання,не може хотіти чогось що йому не вистачає. Так не цікаво коли немає пролетарської озлобленості.Як ті люди які трясуться через ШІ уявляють собі перенесення? ШІ не дасть крінжову інтерпретацію,не буде злитися на аналізанта, не зможе не знати в процесі аналізу. Звичайно,як що перенесення читати як маму і тата в кабінеті то напевно ШІ зможе погратися в чиїсь дедді ішшус. Але психоаналіз це не про маму і тата.Розгортання перенесення це про бажання суб’єкта в системі координат вирію бажань інших інстанцій,будь то інші розмовляючі істоти чи інституції. Так ШІ вчиться на бажанні інших людей щось йому сказати,проте бажання це бездонна прірва, навчити якої неможливо. Можна тільки мати цю прірву в собі чи не мати. Йотун її мати не може, бо йотун насправді не розмовляє,він відтворює. Взагалі іноді читаю якісь дискусії,це нагадує мені дітей які думають що їхні ейрподси оживуть і почнуть лекції дугіна включати мимоволі їхнього господаря. ШІ абсолютно занудна херовина,цікавий не ШІ,цікаво чому в суб’єкта є потреба оживляти об’єкт свого бажання. Чому ми так любимо розмовляти з тим що не здатно на відповідь?