Трошки занурю вас в контекст сучасних пошуків у виконанні класичної музики. Йдеться про піаністів, але ви можете собі нафантазувати, як би подібні підходи звучали і на інших інструментах.

Отже.

Підхід №1️⃣: надзвичайне точне КОПІЮВАННЯ манери виконання когось старого аутентичного, якщо є запис, а саме:
а) Була піаністка (1872-1961), грою якої захоплювався Брамс і яка грала прем'єру його п'єс:
ось можна послухати:
це 1950ті, зовсім не кінець XIX сторіччя, коли, власне, Брамс це писав, а піаністка грала; але це та сам піаністка, просто на 60 років старша; запис з усіма артефактами 1950х років (відповідним частотним діапазоном, артефактами самого медіума тощо);
сама гра піаністки — хаотична, конвульсивна.
Ок. Це було давно. А що зараз?

б) А зараз є сучасна молода піаністка Anna Scott, яка намагається якнайдетальніше (!) скопіювати всі ідеї, всю манеру і т. д.: ось можна послухати.
Важливо, що це не просто "щось в дусі", — це детальне дослідження кожного рішення тієї піаністки з минулого, може, навіть, на рівні аналізу м'язових зусиль.

- - - -

Тепер підхід №2️⃣ (піаніст Bobby Mitchell):
грати так, ніби ти-піаніст(-композитор??) ПРЯМО ЗАРАЗ придумуєш цю музику; відповідно — можна спонтанно змінювати темп, не намагатися притримуватися "чистоти", "рівності", "відстороненості".
Ось пояснення підходу

Ось проєкт "Граючи Шумана вперше"

А ось можна послухати результат. Піаніст спочатку грає імпровізацію "в манері" (тут він вже не спирається ні на який аудіозапис, бо його тоді просто не було — йдеться про Сонату Ліста; Ліст помер до появи аудіозапису), потім поступово ніби як "сам собою", "природно", "спонтанно" доходить до власне лістівського тексту (наскільки це відбувається "само собою", ви можете самі оцінити, послухавши). Тобто його задача — пережити-перепридумати цей текст так, ніби він народився-просто-на-місці-зараз.

Ось цього ж піаніста шуманівський концерт, раджу послухати Гумореску. Прикол в тому, що він на початку кожної частини гучно і чітко оголошує (німецькою) темпову назву (так в звичайній манері не робиться, оскільки в звичайному концерті важлива священна дія занурення в священне слухання музики, без всього зайвого), але це, звісно, лише один з жестів, — важливіше те, якою стає власне музика.

- - -
Підсумовуючи — у мене немає чіткої і "фінальної" позиції щодо всього цього — я лише фіксую стане речей. Це, звісно, сильно перетинається з імпровізаційною, експериментальною музикою, взагалі, з багатьма музичними практиками. Але зовсім не схоже на те, як зазвичай грають класичну музику на концертах, на які ми зазвичай ходимо.