Більшість композицій була створена в атональній конвенції, але завдяки яскравому інструментуванню та безтурботному настрою це не заважало їм користуватися масовим визнанням.
з Вікіпедії рос. мовою про одного композитора, який жив в Німеччині в 30ті-70ті XX століття. Я сильно здивувався, прочитавшицей курйозний пасаж. Зайшов на німецькомовну Вікі, знайшов те ж місце, і там вже не так смішно:Хоча його музика переважно атональна, вона звучить дуже зрозуміло. Вона характеризується танцювальною легкістю, чіткими структурами, дотепною та елегантною інструментацією та гострим гумором. Завдяки майже аскетично лаконічному стилю письма, вона вільна від будь-якого хибного пафосу.
Так, це вже не так смішно, але я все ж зацікавився, як атональність поєднується зі "зрозумілістю". Послухав композиції — виявилося, що, так, є і гумор, і дотепність, і розважальна оркестровка, і відсилки до масової музики, кіношність, я б навіть сказав. Але прям атональною в тому сенсі, як ми говоримо про умовного Шенберга, я б цю музику не назвав. Це відповідає найдоступнішим зразкам модернізму. В цій музиці немає ані надмірної формальності, ані штучності, ані примітивності, ані невротичності, — тобто тих вад, які можуть відлякувати від модерністської музики. З іншого боку, ці вади можуть бути як раз додатковими стимулами. Слухати музику цього композитора приємно, комфортно і безпечно. Це як... безалкогольне пиво?) Присмак є, але справжнього сп'яніння, екзальтації не дає.