Отже, аналіз Claude праці Липинського вивело на книгу Насіма Талеба "Шкура у грі. Прихована асиметрія життя". Суть книги — корінь сучасних політичних та економічних систем полягає у тому,що люди які приймають рішення не несуть відповідальність за наслідки своїх дій. Такі вайби традиційного консерватизму з наголосом на економічній свободі (і відповідності)."Принцип ризику власною шкурою міцно вплетений в історію: усі полководці й ініціатори війн самі були воїнами, а громадами (з деякими винятками) керували ті, хто сам бере на себе ризик, а не нав’язує його іншим. Видатні особи ризикували — до того ж значно більше, ніж пересічні громадяни. Римський імператор Юліан Відступник, про якого трохи згодом, загинув на полі бою під час нескінченної війни на перському кордоні — коли був правителем! Можна розводити спекуляції щодо Юлія Цезаря, Александра Македонського чи Наполеона, посилаючись на складені істориками легенди, але в цьому випадку все однозначно. Немає кращого історичного підтвердження участі імператора в битві у перших рядах, ніж перський спис у його грудях (Юліан не одягнув захисних латів). Один із попередників Юліана — Валеріан — потрапив у полон на тому самому кордоні; за переказами перський шахиншах Шапур використовував Валеріана як живий ослінчик для ніг, коли сідав на коня. Останнього візантійського імператора Костянтина ХІ Палеолога востаннє бачили, коли він, скинувши пурпурну тогу, приєднався до Йоанна Далмата і свого двоюрідного брата Феофіла Палеолога з мечем у руках: вони стали в бій з турками і прийняли смерть з високо піднятими головами. Легенда розповідає, що Костянтинові запропонували зберегти життя, якщо він здасться в полон. Однак такі домовленості не для гордих правителів. Це не просто вихоплені з контексту історії. Статистичне мислення автора знаходить достатньо доказів того, що менш ніж третина римських імператорів померла у власному ліжку; а оскільки лише одиниць смерть забрала у справді літньому віці, можна припускати, що якби решта прожила довше, їм довелось би загинути або внаслідок замаху, або в бою. Навіть у наші дні монархи будують свою легітимність на суспільній угоді, яка вимагає взяття на себе ризику. Британська королівська сім’я пішла на те, щоб один з її нащадків принц Ендрю під час Фолклендської війни 1982 року ризикував більше, ніж «пересічні люди», виконуючи бойові завдання як пілот гелікоптера. Чому? Тому що статус зобов’язує: за традицією лордами стають ті, хто захищає інших, за особистий ризик отримуючи високе соціальне становище. Не може бути лордом той, хто ним не є за своєю суттю."
Єдина поправка. Якщо у вас постійно у придворних законах вирізають імператорів,то щось з вашою системою не так.@pravytsa