Це не мій текст, зустріла його в одного терапевта, учениці Леоніда Тальпіса. Але під кожним словом можу підписатися власним досвідом. Пропоную вам теж взяти цінність.
__________________________

«Хочеш зрозуміти, чи терапія справді спрацювала — навідайся до батьків/родичів/близьких».

Пам’ятаю, коли вперше почула цю фразу, вона здалася мені жартом 😂 (тоді в мені було багато сміливості — від незнання й невігластва, як казали старші колеги, — молодість).
І все ж, щоразу саме ця фраза спрямовувала мене до усвідомленості, до зустрічі із собою.
І нині так само — тільки тепер це вже не лише про батьків, усе вийшло за межі сім’ї й кола близьких.
Але й досі розумію — це актуально.
І так необхідно, особливо коли…

Триґер — це не ворог.
Це запрошення зустрітися із собою.
З тією частиною, яку колись не почули,
і яка тепер волає зсередини, коли щось нагадує їй старий біль.
Найчастіше нас триґерять саме найближчі.
Бо поруч із ними ми дозволяємо собі бути справжніми.
А отже — вразливими.
І в цьому теж є ресурс:
помічаючи, що саме нас зачіпає,
ми починаємо розуміти себе глибше.