колись джон стейнбек написав: «тепер, коли тобі більше не потрібно бути досконалим, ти можешь стати хорошим»

спроба стати ідеальною часто паралізує людину та штовхає до вчинків, які вона б не зробила в інакшому випадку. тому що власна ідеальність диктується не так усвідомленням себе як окремої людини, адже це потребує значної внутрішньої сили, а тим, що диктує спільнота навкруги тебе

тому в якийсь момент зуко вважає політику країни вогню правильною. тому що це — єдине «правильно», яке він знає в підлітковому віці. єдиний раз, коли зуко йде проти цієї правильності та виступає проти смерті молодих солдатів, його жорстоко карає батько, виганяючи з країни. чи робить це неправильним те зерно істини, яке відчув зуко, не бажаючи відправляти на смерть своїх людей і вбивати солдатів-чужинців? ні. проте він картає себе безкінечно довго, бо це виходить за межу ідеальності, яку він знав усе життя

доброта і людяність — це сильний і сміливий крок, який вимагає неабиякого усвідомлення себе як людини незалежно від інших. тому що якщо навкруги всі виють, то ти, хочеш чи не хочеш, також завиєш. саме тому зуко продовжує шукати аватара з метою вбити, хоч, можливо, насправді не прагне цього. адже він хоче вибачення батька й повернення додому, але його не цікавить перемога країни вогню у сторічній війні. я не виправдовую його вчинків, однак знаю: він прагнув стати тим, ким насправді не був, щоб нарешті відповідати очікуванням королівської родини та знайте своє місце в столиці

тому дядько айро непокоїться, що зуко втрачає свою душу в гонитві за навʼязаною ідеальністю кронпринца — адже це насправді не він, і ніколи не був ним. тому зуко перестає переслідувати аанга. тому просить вибачення. тому іде проти батька й сестри

тому що вектор його ідеальності змінюється, як і спільнота навкруги нього

але в цей раз особистість зуко сформована достатня для того, щоб не робити так, як диктують зовнішні правила, а створити власні

і я люблю це в ньому

тому що щойно він перестав намагатися стати ідеальним, він став хорошим

і цього достатньо