Зустріла в новинах термін "бензинова тривожність" і не змогла пройти мимо.Це або прямий переклад "range anxiety" - типу тривога від стрілки бензоміра, яка падає. Або метафора для позначення дифузної тривоги навколо ресурсів як таких: "скільки лишилось?", "де взяти?", "чи вистачить?".Та в будь-якому разі range anxiety активує кілька психологічних механізмів: - втрату контролю, бо неможливо заправитися будь-де, будь-коли; - невизначеність, бо повна передбачуваність; - катастрофізацію з тенденцією уявляти найгірший сценарій.А тепер найцікавіше питання: чому тривога навколо ресурсу (бензин, гроші, їжа) настільки легко досягає рівня тілесної паніки?Бо для людини, що виросла в радянській системі, первинним об'єктом у стосунках зі світом є не людина, а ресурс. Черга по ковбасу. Порожня полиця. Талони. Взуття у єдиному магазині.Система навчала: між тобою і тим, що тобі потрібно, завжди черга, завжди нестача, завжди невідомість. Цінове регулювання у СРСР усувало інфляцію, але натомість породжувало хронічний брак продуктів харчування та товарів широкого вжитку. Що цікаво - пам'ять тут не когнітивна. А соматична, проціпроцептивна реакція: тіло пам'ятає, що відчувало, коли "нічого не було". Як воно, коло спазмуються і скорочуються м'язи.Картки - теж чудовий тригер, бо ритуально повертає первісний об'єкт. Коли держава відновлює розподіл по картках, вона підтверджує найстарішу внутрішню переконаність: нам всього не вистачає, хтось вирішує, скільки тобі дадуть.Наразі рф - ідеальна клінічна лабораторія цього феномену. Через трансгенераційне упізнавання старого, добре знайомого жаху.