Є матері, які фізично були поруч, але психічно десь далеко. Дитина бачить тіло мами, чує її голос, знає її запах, але не може знайти в ній живого відгуку. Ніби мама є, ось вона, поруч. Але до неї неможливо достукатися.У психоаналізі є поняття “комплекс мертвої матері” - мами, яка внутрішньо зламалася, втратила контакт із собою, занурилася у депресію, горе, тривогу, травму або трагічні обставини виживання.Дитина росте поруч із найближчою людиною в світі, яку дуже любить, але яку не може "оживити".Звідси формується особливий тип дорослої любові: я маю оживити іншого. Я маю бути зручною, цікавою, розумною, сильною, безпроблемною. Я маю не засмучувати. Бо напевно тоді мама (інша значуща людина) "оживе" і мене побачить.Або сценарій номер два: я маю бути такою ж знечуленою, холодною, байдужою, "мертвою", бо так я ідентифікуюся з мамою, стаю як вона, а значить буду до неї ближче. Ця фіксація може залишитися на довгі-довгі роки.В обох сценаріях дитина виростає у дорослу людину, яка дуже добре відчуває чужий стан, але погано відчуває себе.Бо в дитинстві головним завданням було не досліджувати себе. А то горювати, то оживляти маму. По черзі.