Не знаю, якою буде Іспанія без Луїса Енріке, але сварити його не можна.Так, кінцевий результат у вигляді вильоту в 1/8 фіналу від Марокко - явно не той результат, на який мали б розраховувати іспанці. Звичайно, що далі чвертьфіналу ця команда навряд чи далі б пройшла, але перший раунд плей-оф мала б долати.Енріке можна пригадати багато чого: і одну перемогу в чотирьох матчах на мундіалі, і поразку від Японії, яка була перед вильотом з ЧС. І про те, що єдиним переконливим результатом став розгром Коста-Рики 7:0, який створив ілюзію щодо цієї Іспанії. Та й навіть я у попередньому дописі звертав увагу на продовження ідеалів тікі-таки у цієї Іспанії.Але давайте трошки побудемо чесними.По-перше, як я вже сказав, ця збірна Іспанії не має чемпіонського складу. Він є у Франції, Бразилії, Англії, навіть у Португалії - але не у Іспанії. Навіть в Аргентини немає чемпіонського складу, однак там є Ліонель Мессі, а іноді бажання від одного футболіста може вистачити.По-друге, відсутність сильного складу унеможливлює логіку сильного домінування. 1019 передач проти Марокко виникли не лише від того, що такими є тенденції сучасного футболу, але й тому (і у коментарях на це правильно вказували), тому що в Іспанії немає яскравих футболістів, які здатні давати динаміку саме в атаці. Хто це має робити? Дані Ольмо? Пабло Сарабія? Ферран Торрес? Альваро Мората, прости господи? І так, у тієї Іспанії, що домінувала з 2008 по 2012 роки всього цього теж не було. Але там була реалізація відродженої ідеї Гвардіоли, але в збірній, і трикутник у центрі поля з Хаві та Іньєстою. Та й Давід Вілья, Фернандо Торрес, Давід Сільва - всі ці футболісти сильніші тих, що є зараз.По-третє, чи намагався з цим щось зробити Енріке? Так, і він насправді зробив. Повторюся коротко, але слабкість складу він компенсував динамікою у пресингу. Збірна Іспанії почала пресингувати, вона змогла еволюціонувати свій стиль до вимог сучасного футболу. І поразка Марокко у цьому сенсі - справжня дихотомія: контроль м'яча у тих відсотках, що були в Іспанії призвів до того, що пресингувати іспанцям просто не було кого. М'яч постійно був у них, а коли Марокко і виходило у контратаку, то за рахунок якісних дій (справді, це ж і марокканців треба відзначати) іспанці просто за ними не встигали.Чи міг зробити Енріке щось більше? Скажімо так: не цим складом і не у цей момент існування збірної Іспанії. У іспанців відроджується цікаве покоління (принаймні на Гаві та Педрі буде чимало надій років через чотири). Та й усі ці Бальде, Фаті та інші молоді виконавці дають передумови говорити про те, що покоління цікавих футболістів у збірної Іспанії буде.Чи буде їх достатньо? Чи здатна буде Іспанія повернутися до великої гри? Чи півфінал Євро-2020 стане останнім великім результатом команди на наступні десять років? На всі ці питання можна легко відповісти як так, так і ні. Я особисто лише щодо першого не впевнений - все ж на континентальному рівні Іспанія наразі не поступається Німеччині чи Італії, тоді як Бельгія і Хорватія не представлятимуть з себе великої загрози. Питання лише щодо Англії, Франції та Португалії - три збірні, що мають дуже сильних футболістів у складі.Але хто б не був новим тренером збірної Іспанії, він не вирішить глобальнішої проблеми, з якою зіштовхнулася іспанська команда: середній рівень гравців, які потрапляють до збірної, істотно падає. І коли виникають питання щодо невиклику Давіда Де Хеа чи Серхіо Рамоса, то вони передусім пов'язані не з реальною силою цих гравців, а з їхнім статусом, зірковістю, впізнаваністю.Проте, це вже якийсь тренд. Навіть ПСЖ запрошує до себе Карлоса Солера. За які заслуги - не знаю.