«Хотіли зробити море, а зробили болото»: як радянська влада затопила сотні українських сіл  і як люди проживали цей досвід?6 червня 2026 року минула третя річниця підриву Каховської ГЕС російськими військами. На фоні цього згадуємо, якою ціною були зведені ГЕС в Україні.Щоб збудувати шість ГЕС на Дніпрі, радянська влада затопила 700 тис. га землі та зруйнувала сотні населених пунктів. Коли фольклористка Ірина Коваль-Фучило збирала поховальні голосіння в Полтавській та Кіровоградській областях, їй розповідали, як оплакували свою хату. В українській традиції оплакують людей, а тут людям довелося оплакувати затоплені домівки.Ірина Коваль-Фучило також розповідає: «Коли я приїжджала в ці села, люди водили мене на водосховище і показували, де колись стояли їхні хати: "От якщо сюди стільки-то метрів, то отам була моя хата"».У Бакоті, приміром, під час поминальних зустрічей громада сідала на човен, брала квіти й клала їх на воду там, де колись стояли їхні домівки. Оце «ходити дивитися» було ритуалізованою дією. Люди, які пережили затоплення, фактично жили у двох вимірах: один — під водою, де вони досі малювали ментальні мапи своїх вулиць і хат. Інший — реальний, але чужий.Підрив Каховської ГЕС у 2023 році відкрив ці рани знову. Вода відступила і оголила землі, які люди не бачили десятиліттями.Як радянська влада переконувала людей віддати свою землю під воду? Чому місцеві назвали чиновників «гробовщиками»? Які проблеми принесло будівництво ГЕС, зокрема, забруднення Дніпра? Що спільного між вимушеними переселенцями минулого і сьогодення? І як народні спогади руйнують офіційну радянську версію історії будівництва ГЕС? Більше — у випуску «Традиції, (не)змиті водою: побудова ГЕС, затоплена культура, пам'ять водосховищ, голосіння за хатами» з Іриною Коваль-Фучило, фольклористкою, кандидаткою філологічних наук, старшою науковою співробітницею Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України, авторкою монографії «Затоплені села: пам'ять наративу»:https://youtu.be/X6TBV3B5qk4