Але якщо відкинути жарти, повномасштабна війна між цими двома країнами, особливо після вчорашнього обміну ударами, виглядає так само малоймовірною, як і пряме протистояння не таких уже й територіально далеких від них ізраїльтян та іранців.Так, обидві країни мають величезний арсенал, так – ненавидять одна одну, але водночас обидві розуміють, що війна:А) буде жахливо кривавою і матиме більше мінусів, ніж плюсів (а це головне у рішенні починати війну);Б) виключно їхніх власних сил не вистачить для остаточної перемоги над ворогом.І якщо Ізраїль усіма силами, поки безуспішно, намагається втягнути США у ймовірний відкритий конфлікт з Іраном, то ні Пакистану, ні Індії особливо нема кого кликати на допомогу.Обидві країни мають величезні армії, численне населення й досить складну для ведення війни територію.Для всього світу такий конфлікт – максимально негативний сценарій: він призведе до серйозного переривання ланцюгів постачання (а саме в Індію зараз переважно тікають американські корпорації з Китаю), які й так зараз дуріють від тарифів Трампа. Ну і ціни на нафту вже трохи підскочили – що для нас, м’яко кажучи, не дуже добре.Особисто я, як і більшість, не підтримую жодну зі сторін у цьому жабогадюкінгу. Але до Індії, яка, по суті, його й почала – заради своїх внутрішньополітичних інтересів (там серйозні проблеми в правлячої партії, для якої стратегія "фортеці в облозі" є непоганим варіантом набрати політичні бали), діючи відкриту по-щурячому – перекриваючи води Інду для Пакистану (а від них залежить до 80% сільгоспвиробництва країни, що загрожує їй натуральним голодом), ще й наносячи удари по мечеті під приводом боротьби з терористами (може вони там і були ті терористи, але для набожних пакистанців такий удар – лютий тригер) – я починаю відчувати дедалі більшу неприязнь.Але це, звісно, моя суб’єктивна думка.