👆По-перше, Європа з початку війни в тісному партнерстві з Україною – і політичному, і фінансовому, і гуманітарному, і воєнному. Європейські держави допомагають Києву оборонятися, надаючи зброю і значну допомогу. По-друге, ЄС разом з партнерами запровадив безпрецедентні санкції проти Росії, які чинять відчутний економічний тиск на режим. Мета обох цих заходів полягає в тому, щоб продовження війни було для Росії якомога дорожчим і при цьому безнадійним. По-третє, європейські держави оголосили пріоритетом зміцнення власного оборонного потенціалу. Створення спеціального фонду в Німеччині – одна з головних ознак того, що розбудова європейського воєнного потенціалу набирає обертів.І це ще не все. Торік країни НАТО домовилися в майбутньому витрачати на оборону 3,5 відсотка валового внутрішнього продукту (плюс ще 1,5 відсотка на безпекову інфраструктуру). Для Європи це фактично інвестиція в здатність ефективно стримувати Росію, постійно підтримувати Україну, а в середньостроковій перспективі – захищатися самостійно, не покладаючись на США.Тепер Європа має довести, що здатна проявляти політичну силу – за умови, що діятиме злагоджено. Призначення європейського переговорника з питань миру в Україні було б логічним кроком, який продемонстрував би мужність, здатність до дій і дипломатичну силу Європи. Такий спецпредставник мав би не лише захищати європейські інтереси на переговорах, ініційованих США, і підтримувати Україну. Він також мав би шукати прямого діалогу з Москвою, щоб з’ясувати шляхи до стабільного миру.Призначення спільного представника безпосередньо вплинуло б і на внутрішню ситуацію. Європейські союзники були б змушені узгодити єдину переговорну позицію. Поки злагода є тільки в питанні, які рішення точно неприйнятні для Європи. Спецпредставник же мусив би отримати мандат, який би визначав, хоча б поверхово, і прийнятні рішення.Крім того, європейський представник гарантував би, що Москва отримує повідомлення від Європи напряму і без викривлень. Нинішня мовчанка загрожує тим, що російські інтерпретації європейської політики сформуються на основі бажаного або ідеологічних передумов. Москва може помилково сприйняти її за слабкість, при цьому сподіваючись, що Європа кине Україну напризволяще, якщо США зменшать допомогу. Також потрібні механізми управління взаємною недовірою, щоб запобігти ескалації та уникнути прямих військових зіткнень. Саме в точках дотику Росії та Європи (в Балтійському регіоні, в Чорному морі) вищий ризик непередбачених ситуацій. Спецпредставник Європи в Вашингтоні був би гарантом того, що позиція Європи послідовно враховується на переговорах. Вважати, що американські переговорники автоматично представлятимуть європейські інтереси, наївно.Шанси, що Європа почне відігравати важливішу роль, нині вищі, ніж іще кілька місяців тому. Принаймні, спробувати варто. Ця ініціатива стала б заодно відгуком Європи на недавній заклик президента Зеленського з Вірменії долучитися до переговорів. Для досягнення сталого миру в Україні Європа має сидіти за столом переговорів на рівних. Це найкращий спосіб поставити Путіна перед неприємним для нього фактом: рішення про безпеку Європи не можна ухвалювати без Європи. Стабільна згода можлива тільки за умови активної участі Європи.