Космос політики | Яніна згадує, що стало легше, коли почали збирати ягоди і гриби в лісі...

👆Яніна згадує, що стало легше, коли почали збирати ягоди і гриби в лісі.Заслання до КазахстануУ 1936 році, каже Яніна, всю їхню сім'ю депортували до Казахстану. «Ми вважалися поляками за національністю, - пояснює вона. - Поляків і німців висилали звідси». І батько, і мати, за її словами, розмовляли тільки українською, в Казахстані працювали в колгоспі разом зі старшими дітьми. У них забрали паспорти і не дозволяли повертатися на батьківщину.У Казахстані сім'я прожила 11,5 років, після чого їм дозволили повернутися. Тоді Яніна працювала жниваркою. У Казахстані було добре жити, згадує жінка.Повернення в Україну - і знову голодАле «вся родина вирішила, що їдемо назад додому, у своє село». Родина повернулася, коли в Україні знову був масовий голод. «Ми приїжджаємо, 47-й рік, страшний голод тут, в Україні, був», - згадує вона і додає, що, незважаючи ні на що, їхати звідти вже ніхто не збирався. «Є, як то кажуть, рідна земля. Де народився, там і хочеться жити», - пояснює жінка. «Я не пам'ятаю легкого життя»Жінка виховала трьох дітей - двох дочок і сина. Зараз вона живе сама в старенькому будинку в Городниці, а діти - в інших містах і країнах. Їй допомагає племінниця, яка живе неподалік.Яніна каже, що «не пам'ятає легкого життя», тому що довелося пережити багато бід. «Пережили всяке горе, різні біди, але ще живу», - каже Яніна. Зараз, під час війни, у неї тільки одне бажання: «Тільки щоб не від чиєїсь руки, а просто своєю смертю померти».