👆

Також ця система маскувалася «моделлю співпраці», коли «всім вигідно», і глобалізмом, в рамках якого Азія і Захід збагачувалися одночасно. Але зараз в умовах глобальної фрагментації, локалізації виробництва, протекціонізму, релокації та промислового решорингу, всі слабкі місця торгівлі Заходу і Азії оголилися. Змусити Китай купувати «західні пристрої» можна тільки силою, тому що «китайські пристрої» набагато дешевші і їх більше. Нинішня торговельна війна США з Китаєм - це аналог «опіумних воєн» 19 століття. Тому що першопричина цього конфлікту аналогічна: на думку США, в Китаї осідає забагато «умовного світового золота», яке не дістати навіть якщо в рамках торговельної угоди змусити Китай купувати більше американської сої та кукурудзи. Багатьом може здатися, що США переможуть у торговельній війні, тому що це «західна цивілізація», а вона завжди перемагає. Але подивіться на Іспанію та Португалію. Раніше вони володіли Латинською Америкою. Чи можуть вони зараз диктувати країнам цього регіону свою волю? Так, диспаритет у потенціалах між США і Китаєм ще довго буде не таким, як зараз між Іспанією/Португалією і країнами Південної Америки. У Португалії є таке поняття як «саудаде» — щемлива туга за втраченим «Чимось», десь там на островах Зеленого мису і Макао. Є ще «фаду» — музичний португальський жанр, в якому смуток і прийняття «фатуму» є домінуючою емоцією. Хто знає, може, і в США колись виникне американське «саудаде». Хоча трампівське «Зробимо Америку Знову Великою» - це воно і є - туга за втраченою величчю. Тільки в США ще є надія його повернути, а португальці після смерті останнього диктатора Західної Європи Салазара, якось «природно змирилися».