Космос політики | Навіть коли саботаж не вдається, це все одно лякає. Школяреві шостого ...

👆Навіть коли саботаж не вдається, це все одно лякає. Школяреві шостого класу з Тернополя, що на заході України, запропонували гроші за підпал об’єкта критичної інфраструктури; він повідомив про це в поліцію. Школяр із Житомира виконав вказівки свого куратора і виготовив саморобний вибуховий пристрій, але його затримали, перш ніж він встиг його використати. За всіма цими діями, успішними і невдалими, стояли російські агенти. Зусилля України не менш шокуючі. За повідомленнями, у туалетах шкіл невеликих російських містечок можна знайти листівки з особистими QR-кодами українських вербувальників. За їхнім закликом можна підпалювати що завгодно. Поліцейську машину в Санкт-Петербурзі, штаб-квартиру ветеранів у Ставрополі, залізницю в Іркутську. 16-річний підліток марно намагався підпалити бомбардувальник на військовому аеродромі поблизу Челябінська. Двоє хлопців з Омська досягли того, чого не зміг він, і підпалили вертоліт за допомогою коктейлю Молотова. Менш забезпечені діти замість вибухівки використовують сигарети та бензин зі своїх скутерів.Зазвичай їм це не сходить з рук. Цифри невеликі, але значущі: з весни 2024 року українська служба безпеки заарештувала близько 175 неповнолітніх, причетних до шпигунства, підпалів і вибухів, організованих російськими розвідниками. Наймолодшому з них 12 років. Росія не розголошує таку інформацію, але правозахисники, з якими я спілкувався, кажуть, що таких випадків щонайменше 100. За словами Ігоря Волчкова, адвоката, що спеціалізується на сімейному праві, під час війни кількість дітей у одному з головних слідчих ізоляторів Москви зросла з 20 до 100 підлітків, серед яких багато дітей, підозрюваних у проукраїнському саботажі.18-річного Ярослава Кулігіна чекало щось гірше. Після того, як незнайомець з форуму в даркнеті попросив його допомогти залізничній компанії отримати страховку, він підпалив залізничне обладнання та вагон поїзда. Після його арешту поліція не цікавилася такими деталями: пана Кулігіна так довго били електрошокерами, що вони постійно розряджалися і їх доводилося кілька разів міняти, поки він не зізнався, що працював на Україну — про що він навіть не підозрював.Його мати звикла бачити сина лише через «маленьке пошарпане віконце в напівтемній кімнаті» слідчого ізолятора, розповіла вона мені. Він уже двічі намагався накласти на себе руки. «Ти можеш співати пісні вигаданою мовою або повзати на четвереньках, як собака, або рибалити в раковині», — написав він у листі з психіатричної лікарні при в'язниці. «Ти все одно не будеш сильно виділятися з-поміж місцевих». Ті, хто вижив після виконання завдання, можуть бути притягнуті до відповідальності як терористи або засуджені до багаторічного психіатричного лікування. Ця війна підривної діяльності залишила після себе слід зруйнованих життів — сотні дітей по обидва боки фронту. Колишній український вербувальник, з яким я розмовляла, досі не може заспокоїти свою совість за роль, яку він у цьому зіграв. Одного дня він зустрів 17-річного школяра з центральної Росії, який хотів боротися проти російського режиму. Цей юнак, який був очевидно цінним надбанням, був переданий куратору вербувальника, а звідти — ще вищим за рангом агентам. Через місяць хлопець перестав з’являтися в Інтернеті. Потім він опинився в слідчому ізоляторі поблизу Москви, звинувачений у володінні вибухівкою та підготовці до вбивства російського підполковника.«Я не хочу, щоб хтось інший закінчив так само, як він», — сказав мені колишній вербувальник. «Ми змушуємо дітей робити те, на що самі не наважилися б».