Формуючи промосковську історію кубанського козацтва, не можна називати у боях проти кого воно гартувалося. Адже це докорінно підриває інший сучасний міф про щасливе і майже добровільне входження гірських народів Північного Кавказа до складу імперії. Офіційні представники влади, реєстровців та ЗМІ, що їх обслуговують, згадуючи ці бойовища воліють використовувати безликі евфемізми «ворог», «неприятель», «супротивник» тощо.Так склалося і під час проведення чергових Гречишикинських поминань. Це офіційно включений до переліку знаменних дат Краснодарського краю день пам'яті подвигу сотника Андрія Гречишкіна та його товаришів. Під час чергової російсько-турецької війни у 1829 році біля урочища «Вовчі ворота» неповна сотня козаків станиць Тифліська та Казанська прийняла бій з кратно більшими силами черкесів під проводом князя Джембулата Айтекова. Загинули майже усі, але й наступ горян було зірвано через деморалізацію та численні втрати. Такі собі кубанські Фермопіли.Під час проведення урочистих заходів на місці бою і губернатор Кондратьев, і отаман Кубанського військового козацького товариства Власов у своїх промовах уходили від однозначних трактувань тих подій, не маючи сміливості дивитися історичній правді у вічі. І так само згадуючи війну в Україні під фіговим листом «СВО».Така страусяча позиція говорить, що росія не має сміливості примиритися зі своїм минулим. Наївно сподіваючись відкласти цим своє фатальне майбутнє. Але міни пам’яті, які не знешкоджено, обов’язково здетонують.Прочитав? Підпишись! 👌 https://t.me/politconsultantorg