москва ще не достатньо виснажена, аби йти реальне перемир’я чи розпочинати предметні перемовини про мир. Уся її риторика щодо цього питання це чергова спецоперація в інформаційному вимірі війни. І тут варто відзначити її певні успіхи.Насамперед це стосується внутрішньої стійкості українського суспільства. Російська торгівля «миром», коли він ніби наближається, а потім знову стає недосяжним нагадує гру в собачку. Кожного разу починають висовуватися якісь нереальні нові чи додаткові умови. У неприйнятті яких звинувачується українська влада. А паралельно агенти впливу, зрадники та корисні ідіоти розганяють тезу про «кривавого диктатора Зеленського, для якого продовження війни є єдиною можливістю залишитись при владі». Адже за відсутності значних успіхів на фронті, єдиним шляхом здолати Україну є підрив її волі до спротиву та національної єдності. Тож не варто посполитим серйозно зважати на будь-які розмови про «мир», що будуть вирувати найближчим часом. Як казав один з членів «ЗеКоманди» - «ваші очікування – це ваші проблеми».Проте українська сторона теж намагається отримати хоч жмут вовни з плішивої вівці. Зеленський вирішив застосувати стратегеми криворізької переговорної школи й взяти ліліпутіна на «слабо». Завивши, що його неявка до Стамбулу означатиме повну поразку. Навряд чи це вплине на наміри російського диктатора. Він діє у власній логіці. Проте, враховуючи, що це було сказано для представників європейських ЗМІ, стане ще однією тріщиною в образі «великого та жахливого», що десятиріччями вибудовувався на Заході.