Добродій і час

У місті жив один добродій,Своїм багатством дорожив. Щоб не украв ніякий злодій,Він ревно його сторожив. І мав маєток біля моря,Авто елітні, вертоліт… І все хотів не мати горя,Життя прожити сотню літ. Всього досяг він самостійно,Ніхто не бачив його мук. Трудивсь завзято і постійно,Не покладав ні сил, ні рук. І все казав: «Всього здобуду,Наповню чаші золоті,А потім спочивати буду:Біди не знатиму в житті». Мав охорону з автоматом,(Бійців міцних він брав лишень),А садівник, за його садом,Все піклувався кожен день.«Ось ти, добродію, все маєш», –Сказав якось той садівник,Своє багатство наповняєш,На це потратив цілий вік».«Не розумієш ти нічого, –Багач у відповідь сказав, –Багатство – це мені для того,Щоб потім я відпочивав».«Напевно, ти не розумієш, –Промовив садівник йому́,Ти над багатством своїм млієш,І не щасливий ти тому. Ти думаєш, тобі щастить? Багатства безліч в тебе є,Ось уяви, як в цюю мить,Життя закінчиться твоє...»Ніщо насправді ті розкоші,Омана справжня це для нас. Не найцінніші в житті гроші,А найдорожчий в житті час. Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі