Краплинка дощу

На дво́рі дощова погода,І сірість в небі дощова. Людей втомила ця негода,У всіх поникла голова. Сумні на вулиці обличчяМандрують містом в самоті,А дощ наповнив всі узбіччя,Як хмари скинули густі. Скрізь дощові стоять будинки,Яких у місті досхочу. І люд заповнив всі зупинки:Боялись мешканці дощу. А на одній із тих зупинокСердує люд погоді цій,Ведуть неначе поєдинок,Дають дощу словесний бій. Одних ця сірість вже дістала(Панує другий день вона). А в інших гарний настрій вкралаПогода сіра та сумна. Раптово ось – дитячий сміх,Що серед натовпу роздавсяІ привернув увагу всіхБілявий хлопчик, що сміявся. І запитали ту дитину:«Чому дощу радієш ти?»Він бавився у ту хвилину,В долонях краплями води.«Я радий дощику із неба,І сонечку радію я. Як йде сніжок – радіти треба,Так вчила матінка моя. Бо я частина від природи,Казав якось татусь мені. Нема поганої погоди,Не будьте ви такі сумні?»Сьогодні дощ чи навіть злива,А завтра сонце буде гріти,Погода кожен день мінлива,Чому б нам просто не радіти. І стала тиша на зупинці,Як хлопчик ті слова сказав. Він далі грався наодинці,А дощик тихо накрапав. Автор: Роман Марковський✍️ Розмістити свій вірш на каналі