Українська поезія📖 | Ось і тобі, Магдалино, різдвяної ночінічого не світить, скільки не сті...

Ось і тобі, Магдалино, різдвяної ночінічого не світить, скільки не стій на розі.Де вони, ті рішучі і ті охочі –чоловіки, що приходили в радості і тривозі.На Різдво, Магдалино, ніхто не хоче любові,на Різдво всі хочуть радості і надії.А любов – це найпечальніше, що є в нашій мові,найненадійніше, що можна винести в ці завії.Ходи, жінко, ходи, збувай свою ніжність,торгуй нею, як мідіями на причалі.Чоловіків ламає страх, ламає і нищить.Таких, як ти, печальних, вони ще не зустрічали.Хворі їхні серця, розм’яклі нерви,вони й життя живуть, аби долати свої перепони.А таких, як ми з тобою, не пускають навіть до церкви.Бо за такими, як ми, в церквах мироточать ікони.Кому сьогодні є діло до твоєї роботи?Ніч лише починається. Спробуй її переплисти. До церков на Різдво приходять громадяни та патріоти.А на вокзалах сплять алкоголіки та атеїсти.Я можу дати тобі трішки перепочинку.Просто поспи, без виснаження та отрути.Хочеш, розповім тобі про одну жінку,яка зараз теж, мабуть, не може заснути?В тебе пальці такі темні, такі холодні,ніби ти рибу в нічному потоці ловила.А ось у неї навіть узимку теплі долоні,і шкіра навіть вночі прозора й світла.Ось тому й ніч стоїть над ріками і лісами.І все, чого хочеш – трішки спокою, трішки тиші.Їй теж зазвичай важко з її голосами.Але нині Різдво.Вона вірить.Їй простіше.Сніг народжується угорі.Замітає вікна й ліхтарі,замітає вулиці і двори.Лише не говори, не говори.Розкажеш про себе потім. Удень.Зима торкається твоїх легень.Ніч наполохана, як вівця.Б’ються серця.Б’ються серця. Сергій Жадан