Він знає її, здається, вже безліч століть та епох.Це вже було. Це все вже точно було.У кожну з цих інкарнацій втручався напевно Бог...Він її зустрічав, викрадав, рятував, брав її у полон...Його бригантина померла на рифах акулячих берегів.Вона була з племені, що убиває чужинців-зайд.І вони прожили життя — поруч з піснями китів,На острові лавових скель та вічних кокосових пальм...Севілья. Багаття. Крики палаючих єретиків,Твердині фортець штурмує бубонна чума.Він був інквізитором, що так її й не спалив.Вона була відьмою — і його кохала вона.Святої Землі безжально гарячий пісок.Він — хрестоносець. Він тут — адже Deus vult!Та падає меч. І плащ із червоним хрестом —Перед солодким шаленством її сарацинських губ.І за примхою демонів, чи, може, за рухом комет —Перетинаються їхні шляхи у круговерті нової війни.Під звуки сирен, під виття крилатих ракет Вони знову разом — попри витівки Сатани.Нехай, ніби хмари, на сході здіймається зло.Нехай небокрай гарячим металом горить.Так буде. Так є. І так — уже точно було:Кохання — крізь вервицю війн та століть.03.11.2023#мулікпише#базальт