Українська поезія📖 | + + + Минала зима. Вона причинила вікно,як закривають книжку, коли все...

+ + + Минала зима. Вона причинила вікно,як закривають книжку, коли все одно,що станеться наприкінці з мандрівниками.Головне, що оповідь скінчиться наприкінці.Головне – зима за вікном, книжка в руці.І зарубки в пам‘яті, мов закладки між сторінками. Все інше – лише здогадки і слова.Минає зима, взимку стаються дива.Бог народжується, щоб навесні померти,так нічого й не пояснивши. Пора зими.Наче душі над мертвими, стоять над містом дими.Час повертатись і збирати пожертви. Холодно як, - сказала вона і причинила вікно. -Я чекала на розуміння, і це не воно.Можна ж було пояснити, можна було написати.Минулої зими вона теж лишилась сама.Було гірко, зима була як зима –так, ніби хтось свариться з небесами. Але точилося світло молодим молоком.І місяць висів за вікнами, над ставком,і в книзі нічого не говорилось про безнадію.Світ був таким, як є, він завжди такий:не те, щоби непереконливий, просто – неговіркий.Я завжди, - сказала вона, - знала, чим володію. А чим ми всі володіємо? Жалем і співчуттям.Життя ніколи не називає себе життям.І смерть не каже, що тут чуже, що наше.Між тим, коли Бог народиться і коли помре,нам лишається нехитре вміння старе –вірити в те, що цього разу все буде інакше. Все може бути інакше. Нас ніхто не прирік.Просто триває зима. Починається рік.Теплий сволок небес, золоті принади.Світиться, світиться світло в нічному вікні.Віра, вона ж тримається не на знанні,а на розумінні того, що ми можемо чогось не знати. Тоді теж був сніг, згасали серця вогнів.Головне - вміти розпізнавати гніві вміти закохуватись, попри тягар провини.Темні вікна її, прочитані нею рядки.Ходять душі під вікнами, мов колядники.Співають разом із мертвими і живими.Жадан