+ + + Минала зима. Вона причинила вікно,як закривають книжку, коли все одно,що станеться наприкінці з мандрівниками. Головне, що оповідь скінчиться наприкінці. Головне – зима за вікном, книжка в руці. І зарубки в пам‘яті, мов закладки між сторінками. Все інше – лише здогадки і слова. Минає зима, взимку стаються дива. Бог народжується, щоб навесні померти,так нічого й не пояснивши. Пора зими. Наче душі над мертвими, стоять над містом дими. Час повертатись і збирати пожертви. Холодно як, - сказала вона і причинила вікно. -Я чекала на розуміння, і це не воно. Можна ж було пояснити, можна було написати. Минулої зими вона теж лишилась сама. Було гірко, зима була як зима –так, ніби хтось свариться з небесами. Але точилося світло молодим молоком. І місяць висів за вікнами, над ставком,і в книзі нічого не говорилось про безнадію. Світ був таким, як є, він завжди такий:не те, щоби непереконливий, просто – неговіркий. Я завжди, - сказала вона, - знала, чим володію. А чим ми всі володіємо? Жалем і співчуттям. Життя ніколи не називає себе життям. І смерть не каже, що тут чуже, що наше. Між тим, коли Бог народиться і коли помре,нам лишається нехитре вміння старе –вірити в те, що цього разу все буде інакше. Все може бути інакше. Нас ніхто не прирік. Просто триває зима. Починається рік. Теплий сволок небес, золоті принади. Світиться, світиться світло в нічному вікні. Віра, вона ж тримається не на знанні,а на розумінні того, що ми можемо чогось не знати. Тоді теж був сніг, згасали серця вогнів. Головне - вміти розпізнавати гніві вміти закохуватись, попри тягар провини. Темні вікна її, прочитані нею рядки. Ходять душі під вікнами, мов колядники. Співають разом із мертвими і живими. Жадан