Я дякую за те, чого не маю.
Я дякую за те, чого не дав.
Я дякую за дні, коли зітхаю.
За дні, коли тягар перемагав.

Я дякую Тобі за сльози ранні.
За сльози ті, що пролила вночі.
За те, що залишилось несказанним
В моїй, від болю змученій, душі.

Я дякую Тобі за дні мовчання,
Коли Тебе мій дух потребував,
А Ти мовчав, і я в поневірянні
Кричала в небо, щоб не покидав.

Я дякую Тобі за всі пустелі,
Які з Тобою разом я пройшла...
За ті високі й неосяжні скелі...
За всі долини й за хвилини зла.

Бо кожен крок давав мені свободу,
А кожне "Ні" від болю берегло.
Кожна помилка – це нова нагода
Взяти урок із того, що пройшло.

Тому, мій Боже, дякую за болі,
За неприємний і колючий шлях. Позбавлений свободи- цінить волю. Замучені- у Тебе на руках.

То як я, Боже, буду нарікати?
Кажу – "Для чого"? Не кажу – "За що"?
З Тобою зможу все я подолати.
Усе пройду з Тобою, мій Христос.

Допоможи лиш вдячною лишитись. Відкриті очі, серце й розум мать.
Щоб я могла хороше помічати,
Й Тобі за болі дякую сказать.
Амінь.
Артемук Мирослава.
06.10.2025р.
@poesiaGod