Не стрибай біля прірви

Не стрибай біля прірви, не треба,Згаряча зайвих слів не кажи. Пам'ятай, над тобою є небоІ одна тільки мить, не біжи... Не клянися ніколи бездумно,Зарікатись не слід згаряча. Ми всі діти малі й нерозумні,А січемо людей без меча. За помилки так часто з'їдаєм,Нетерпимі до тих, хто упав. А про власні гріхи забуваєм,Як ще вчора так само лежав. Робим висновків сліпо чималоІ ведемо розмови про тих,Кого самі ніколи не знали,А уже одягнули у гріх. Поспішаєм підтримать розмовуІ доповнити море пліток. Поливаєм отрутою слово,Як завжди, без сторонніх думок... А як часто у сварці зопалуМи по лезу тонкому ідем. І усе, що колись будували,Вирізаєм із серця ножем. Але сварка колись закінчитьсяІ зійде із душі той запал,А із рани ще довго сочитьсяБуде кров від тих слів, що сказав... Тож, я прошу, знайди в собі сили,не дивитись із краю униз. Там у темряві - серцю могила. Не стрибай біля прірви, спинись! Все, що маєш так легко зламатиВ одну мить, без думок, згаряча. Справжнє диво - зуміти встояти,Не рубати бездумно з плеча. Якщо раптом застане спокуса,Ти себе у душі запитай:"А чи варта ця мить землетрусу?"Гнів пройде, охолонь, зачекай. Все минеться і ти пригадаєш, І збагнеш так багато речей. Справжню цінність того, що ти маєш І зумієш прийняти людей. Тож частіше тягнися до неба,Не отруюй думками життя. Не стрибай біля прірви, не треба, - Звідти людям нема вороття.© Огнєва Інелла@poesiaGod