ПоБАЛАКАємо | Що потрібно для тихого щастя та такої ж журби... Просто повернутися на...

Що потрібно для тихого щастя та такої ж журби... Просто повернутися на свою Малу Батьківщину, зайти в колись сімейну хату, де ти був таким щасливим, посидіти на заході сонця, як колись так сиділи твої такі любимі бабушка та дід, знайти та відвідати рідні могили. І поговорити з ними... Згадати усе... І дочекатися заходу сонця... І цей заход дуже символічний, він ніби підводить лінію по твоїх спогадах. Бо важко повертатися в місця, де ти був щасливий в далекому дитинстві... Тоді ти пам'ятав квітуче українське село, а зараз залишилася хоча б чверть з тих хат...Грузануло це дуже...Та і дорога не була легкою, бо під час тривоги (а вони на Миколаївщині часто), виключають GPS та вирушають інтернет...І тоді, без табличок, звернувши не туда, ти балками якось шостим почуттям і керуючись підказками здивований в полях трактористів ти находиш дорогу до рідного села Бузьке та рідної хати... Навмання... Слухаючись серця!І подивившись на усе, не виникає бажання повернутися сюда... Бо той твій час давно пройшов, а спогади не потрібно смикати...Нехай вони залишаться тільки у мене в серці...Хоча... Дай Боже, щоб колись привіз сюда онуків... І розказав їм , який я був тоді, в їх віці...Згадайте сьогодні своє дитинство та дідовські та бабусіни домівки... А хочете, розкажіть тут свою історію чи викладіть фото... Бо поки живі наші спогади, живуть і вони...