Як я поборола синдром самозванця: рішення, про яке ніхто не говоритьДумаю, з боку може здатися, що в мене взагалі немає синдрому самозванця.Я не боюся публічно проявлятися, ділитися своїми думками і не підлаштовуюся під «правильну думку».▫️ Публікую багато відео.▫️ Запускаю проєкти на різні суми.▫️ Записую досить провокативні подкасти.▫️ Активно веду соцмережі.Та й загалом усюди кажу те, що думаю насправді.Усе це стало легко робити, коли я перестала боротися із синдромом самозванця. І раджу вам зробити так само 🙂Тому що боротися із собою — це провальна стратегія.З собою потрібно навчитися дружити.Якщо ти нормальна людина, у тебе є емпатія і запит на соціальне схвалення. І це нормально 🙂Ти завжди будеш думати: що про тебе скажуть, подумають, наскільки ти хороший.Це базове людське налаштування. Через думку інших, через їхню оцінку ми звіряємо — туди ми йдемо чи ні, чи справді робимо класні речі, наскільки це корисно, цінно тощо.Цей зворотний зв’язок важливо отримувати. Адже іноді ти й справді робитимеш щось погано:▫️ проєкти, що не «вистрілили»▫️ нудні пости▫️ провальні рілсиУ тебе обов’язково щось не виходитиме. І це ок! Це поле для аналізу, перевірки, виправлень і виходу на новий рівень якості, сенсу, сервісу, користі.У цьому й полягає ріст.Тому важливо не боротися зі своїм синдромом самозванця, а навчитися з ним жити.Робити, викладати, публікувати — віддаючи собі звіт: може не зайти, можу зловити хейт, можу виставити себе дурною.Не страшно.Навіть олімпійські чемпіони виграють не всі старти — і це не робить їх гіршими спортсменами. Вони просто отримують досвід і стимул наступного разу зробити краще та залишити всіх позаду.Тож — дійте крізь цей свій синдром. Заплющ очі, зроби, і в тебе вийде досягти цілей набагато швидше.А якщо чекати, поки ти його «пропрацюєш» і він зникне… цього може не статися ніколи.У результаті просто втратиш час, і в топі опиняться не ті, хто кращий за тебе. А просто трохи сміливіші.До речі, розкажіть — а є серед вас ті, хто прямо зумів побороти синдром самозванця? Таке взагалі існує? 😁