Якщо вам кортить когось «поставити на місце» — можливо, ви самі зараз не на своєму.Помітила цікаву річ: найбільше засуджують, хейтять і «скасовують» інших саме ті, хто сам боїться осуду більше за все.Інакше кажучи: якщо вас хтось «гризе» в коментарях, найімовірніше, ця людина панічно боїться, що її самого так само загризуть.Часто найбільше критикують блогерів «нормальні» люди — особливо з «нормальною» роботою. Ті, хто відсиджує години за невелику зарплату, займається не тим, що справді подобається, живе не тим життям, яке хоче. Але ж вони «хороші»: все роблять, як сказали, і… їм страшно втратити цей правильний, схвалюваний образ — навіть одним постом в інстаграмі.Вільні всередині, щасливі люди — незалежно від професії — так не поводяться. Можна бути пакувальницею на заводі й почуватися добре: пишатися справою, бачити сенс, відчувати себе на місці. І така людина не тригериться на чужі професії, гроші, проявленість.А можна бути топменеджером із великою зарплатнею та статусом — і все одно хейтити всіх підряд. Бо сам загнав себе в життя, яке нестерпне. І тоді дратують усі, хто дозволяє собі говорити вголос, мати думку, бути живим, неідеальним.Моя мама — кондитерка — найчастіше отримує хейт не від клієнтів, а… від інших кондитерів. І це навіть не конкуренція, а звичайний страх. Мама викладає фото своїх тортів, а інші заздрять її сміливості. Бо самі бояться викласти розріз не під «ідеальним» кутом — щоб не огрести. А мама — не боїться.Мене найбільше критикують психологи. Ті, хто самі не дозволяють собі говорити вголос так яскраво й провокативно, як говорю я. Хоча хто їм забороняв — незрозуміло🙂Якщо ви раптом вирішили, що маєте право судити інших — ви вже в пастці. Ви вже не зростаєте.Бо осуд — це ще один крок назад від власних спроб, помилок, відростання крил. А рости без помилок — НЕМОЖЛИВО.Немає жодного такого прикладу. Навіть генії — помилялись, фейлили, були висміяні.Про неусвідомлені потреби та субособистості можна говорити окремо — я це залишу для студентів курсу з психології особистості.А вам питання: як думаєте, є ситуації, коли засуджувати інших — нормально? Чи все ж як у Біблії: «не суди — не будеш судимий»?