Розчаровані в клієнтах, близьких, житті? А хто вас обманював — вони чи ви самі?

Розчарування — це доля тих, хто не вміє брати відповідальність. Бо розчаровуватись властиво дітям або нашій внутрішній, дитячій частині. Я зараз говорю не про коротку секундну емоцію — нормально «розчаруватись», коли не справдились якісь наші миттєві очікування/мрії: програла улюблена команда, в кафе закінчився бажаний десерт, погано сіла сукня, яка сподобалась. Я про глобальне, велике розчарування — зазвичай ще й пов’язане з обвинуваченням інших. У цьому сенсі дорослі майже ніколи не розчаровуються: їм властиво мислити раціональніше і чіткіше дивитись на реальність. Уявімо, що доросла людина щось купила на емоціях — скажімо, навчання. Повелась на гарну упаковку, харизму експерта, щось зачепило її біль. А далі виявилось, що продукт не вирішує всі проблеми помахом чарівної палички. Доведеться включатись, багато самостійно працювати задля результату. За будь-яких обставин доросла людина не стане звинувачувати експерта. Або вона візьме відповідальність на себе й проаналізує — чому купила не зовсім те, що шукала. Або спробує витиснути максимум зі свого придбання і прийняти «правила гри». А от «дитина» розчарується — їй просто не вдасться усвідомити: вона сама вирішила очаруватись. Сама побудувала якісь очікування, хоча ніхто не давав гарантій їх виконання. До цих висновків я дійшла після низки помилок у наймі працівників, роботі з клієнтами, просто в особистих стосунках. Вибір завжди роблю я, і відповідати перед собою за нього — теж мені. Навіть якщо мене обдурили і підвели — значить, я полінувалась перевірити, перестрахуватись. Одним словом, не буває такого: всі довкола винні, а я молодець 😁

Досвід навчив мене не очаровуватись проектом, обіцянками клієнтів, словами партнерів. Я дозволяю собі внутрішньо запалитись, але при цьому:▫️ складаю чіткі регламенти▫️ розподіляю обов’язки та відповідальність▫️ фіксую домовленості та очікуваний результат. Аналогічно я стараюсь комунікувати з вами — щоб ви приходили до мене не на емоціях, а добре обдумавши й ухваливши виважене рішення. Усвідомлюючи ризики, труднощі, зони відповідальності. Наприклад, на своєму курсі я з самого початку вибудовую психологічний контекст так, щоб у моїх студентів не було ілюзій. Наша практика «Долоня» залишає чарівний післясмак, але одна ця практика не вирішить усі проблеми одразу. На жаль, зараз на ринку мало хто так робить. Результат — сумний. Розчарування, повернення грошей, негативні коментарі, «викриття» експертів і т. д. Тому в новому курсі «Психологія особистості» я розбиратиму темпераменти й типи особистостей з наукової точки зору. І дам вам кілька підказок:🔺 Як зробити так, щоб студент сприймав свій результат — як результат вашої допомоги.

🔺 Як вибудувати взаємини так, щоб студенти залишались у дорослій позиції.

🔺 Як грамотно встановити межі зі студентами — щоб вони їх не порушували, не скочувались у примхи й не зливали всі свої старання в трубу. Поділіться, вам це цікаво? Чи здається чимось неважливим — ну розчаруються, попросять повернути гроші, напишуть про вас погані коментарі — та й нехай?