27 вересня. Вітаємо працівників дошкільної освіти з Всеукраїнським днем дошкілля!

Є професії, результат яких можна побачити одразу. А є така робота, де найважливіше часто відбувається майже непомітно. Дитина сьогодні вперше сама зайшла до групи без сліз. Завтра попросила іграшку словами. Через тиждень змогла почекати своєї черги. Потім навчилася сказати: «Він мене образив», замість того щоб штовхнути іншого. А  через кілька місяців почала сама одягатися, домовлятися й дедалі сміливіше досліджувати світ.
У дошкільній освіті саме з таких маленьких змін і складається велика професійна робота.
Ми часто говоримо про дитячий садок як про місце, де дитину готують до школи. Але сучасне дошкілля значно більше за це.

У перші роки життя особливо активно формуються мовлення, саморегуляція, увага, соціальні навички, здатність планувати прості дії, взаємодіяти з іншими й поступово ставати самостійнішою людиною.
І більшість цього дитина засвоює не над зошитом. Вона вчиться, коли будує вежу з кубиків, а та раптом падає. Коли треба домовитися, хто буде першим. Коли хтось не хоче ділитися. Коли потрібно почекати, попросити про допомогу, програти, спробувати ще раз або запросити когось до гри.
Для дитини це і є її щоденне життя, у якому вона вчиться бути з іншими, справлятися з труднощами й ставати самостійнішою.

І поруч із нею весь цей час є вихователь. Людина, яка за один день може десятки разів змінити роль: вислухати, пояснити, заспокоїти, розсмішити, допомогти домовитися, помітити втому, зупинити конфлікт, підтримати першу невдалу спробу й щиро порадіти тому, що для дорослого здається дрібницею: «Я сам застебнув куртку!»

Є одна особливість цієї професії, про яку рідко говорять. Маленька дитина дуже тонко відчуває, як до неї ставляться. Вона ще не оцінює педагогічні методики й не знає слова «професіоналізм». Але чудово розуміє інше: чи радіють їй вранці, чи почують, коли страшно, чи допоможуть, коли не виходить, чи можна поруч із цим дорослим залишатися собою.
Саме тому деякі малюки іноді називають улюблену виховательку «другою мамою». Не тому, що хтось може замінити маму. А тому, що дитячою мовою це одне з найсильніших визначень довіри. Це одна з найтепліших оцінок, які може отримати людина цієї професії.
Але таке тепло — лише частина роботи.

Сучасний працівник дошкільної освіти  знає  значно більше, ніж покоління тому. Розуміє віковий розвиток. Помічає труднощі мовлення, поведінки чи взаємодії. Працює з дітьми з різними освітніми потребами. Спілкується з батьками. Допомагає дитині регулювати емоції. Створює середовище, де різні діти можуть навчатися й гратися разом. І при цьому не перетворює дитинство на нескінченний курс підготовки до школи.
Бо дитячий садок — це не «нульовий клас».

Дошкільний вік має власну цінність. У ньому повинні залишатися рух, фантазія, пісок у кишенях, малюнки, які дорослий не завжди може розшифрувати, нескінченні запитання, сміх за обідом, перші друзі й абсолютно серйозні суперечки про те, хто яку роль отримає у спільній грі.
Саме через це дитина теж розвивається.

В українській реальності до звичайної роботи дошкілля додалося те, до чого жоден підручник колись не готував.
Сирена під час заняття. Дорога в укриття. Дитина, яка боїться гучного звуку. Малюк, який переїхав із іншого міста й сумує за домом. Хтось чекає тата або маму з фронту. Хтось починає здригатися від різкого шуму. А після відбою потрібно повернути групу не просто до приміщення — а до гри, цікавості, відчуття звичайного дитячого дня.
Це дуже тонка робота. Не сказати «не бійся», а допомогти пережити страх.
Не зробити вигляд, що нічого не сталося, але й не дозволити війні стати головним змістом кожного дня.
Після укриття знову ліпити котика з пластиліну, сперечатися про колір сонця, танцювати, будувати міст із кубиків і сміятися з кумедних дитячих вигадок.
Для маленької дитини це теж спосіб повернутися до життя.