БОГДАНІВКА. ШКОЛА, ЗАРАДИ ЯКОЇ МИ КОЛИСЬ ПРОЙШЛИ МАРАФОН

Цими днями знову був у Богданівці й спеціально заїхав подивитися на школу.

Для мене це не просто черговий об’єкт відбудови на Київщині. З цією школою пов’язана історія, яка почалася ще навесні 2022 року.
Під час окупації Богданівки російські військові використовували школу у своїх військових цілях. Після їхнього відступу будівля була знищена. До великої війни тут навчався 401 учень, ще 120 дітей відвідували дошкільний підрозділ. Prozorro
У 2022 році ми з Василем Закревським організували благодійний марафон більш ніж на 42 кілометри через постраждалі населені пункти Броварщини. Збирали кошти саме на відбудову Богданівської школи. Тоді здавалося очевидним: якщо говоримо про повернення життя на деокуповані території, школа має бути одним із перших об’єктів, які повертаються дітям.

Минув рік, а відбудова практично не рухалася. Я говорив про це публічно ще тоді: більшого пріоритету, ніж навчальний заклад, для мене не було. Моя Київщина
Сьогодні ситуація інша. І це треба сказати чесно.
Школа будується.
На місці вже видно результат: підняті стіни, встановлена частина вікон, змонтовані конструкції. Тобто говорити, що тут нічого не відбувається, було б неправдою.
Але є й інша правда - час.
Від деокупації Богданівки минуло вже чотири з половиною роки. А школа досі залишається будівельним майданчиком.

У грудні 2024 року була проведена закупівля на капітальний ремонт школи з очікуваною вартістю понад 161,6 млн грн. Згодом з’явилися договори на додаткові роботи. У документах щодо двох таких пакетів - на майже 16 млн та 22,9 млн грн - зазначений строк виконання робіт до 31 грудня 2026 року. Я свідомо не складаю ці суми докупи, тому що додаткові роботи та основний контракт потребують окремого аналізу, щоб не маніпулювати цифрами. Prozorro
До кінця року залишилося трохи більше трьох місяців.
Я дуже хочу, щоб цього разу ми не шукали винних, а побачили результат.

Бо за всіма договорами, тендерами, графіками та мільйонами стоять звичайні діти. Діти, які не винні в тому, що російська армія прийшла в їхнє село і знищила їхню школу. Вони вже заплатили за цю війну частиною свого дитинства.
Тому сьогодні моя позиція проста: добре, що відбудова нарешті йде. Але йде вона повільно.
Я пам’ятаю наші 42 кілометри у 2022 році. Пам’ятаю, навіщо ми їх долали і заради чого збирали кошти.

І дуже хочу приїхати сюди наступного разу не фотографувати черговий етап будівництва, а побачити дітей, які нарешті заходять до своєї відбудованої школи.
Буду стежити за тим, як рухаються роботи. До 31 грудня залишилося зовсім небагато часу.

Олег Іваненко