Тривожна тенденція.Останнім часом у нашій громаді я бачу прикрі й небезпечні події, і не хотілося б що це стало закономірністю — ті, хто мають активну громадську позицію, починають стикатись із навмисним нищенням свого майна. Після того, що сталося з Николай Осьмак, я стала ще більше хвилюватись... До мене звернулись десятки людей — ті, хто мене знає, хто мені довіряє, хто любить і просто щиро переживає: «Лідо, напиши заяву, перестрахуйся. Ми за тебе хвилюємось».Люди кажуть: бути обережною, озиратись, коли сідаю в машину, дивитись хто поруч...це страшно не через самі поради, а через те, що ми взагалі змушені про таке думати.Я не називаю прізвищ, але я бачу, коли при владі залишаються ті, хто боїться правди, то вони робитимуть усе можливе, щоб дискредитувати, залякати, витіснити тих, хто говорить відкрито.Тому я з повною відповідальністю зробила те, про що мене просили: подала заяву в поліцію про можливу загрозу життю, здоров’ю та майну.Я нічого і нікого не боюсь!!Я чесно і відкрито говорю про те, що думаю. Я не мовчу, коли бачу несправедливість. І, здається, саме це починає комусь заважати.Корупція — це мистецтво залишатися при владі, не роблячи для людей нічого. Вона вміє усміхатись на камери, обіцяти золоті гори й щиро вірити, що “всі так живуть”. Вона — непомітна, поки не зачіпаєш її інтересів. Вона боїться прозорості, чесності й голосу народу більше, ніж будь-яких перевірок. Корупція живе там, де мовчать. А ще там, де вважають, що “інакше не буває”.Я не проти систем. Я за ті, які працюють на громаду, а не на кишені. Я не проти влади. Я за тих, хто служить, а не використовує. Я не проти сили. Але тільки тієї, що будує, а не ламає.Корупція — не привид. Це конкретні люди з конкретними прізвищами, які думають, що будуть там вічно. Але ніщо не вічне, особливо якщо громада — не сліпа....Лідія Сичова