Telegram statistics channel - @photohistory_tg

Добровільно відправився до ОсвенцімуПольський опір знав, що людей відвозять за 70 км від Кракова, але про те, що відбувається всередині табору, відомо не було. Вітольд Пілецький зголосився це з'ясувати.19 вересня 1940 року Пілецький організував власний арешт під час облави у Варшаві. Через три дні він був в Освенцимі. За два з половиною роки Пілецький зумів створити підпільну мережу взаємодопомоги. Підпільники допомагали організовувати втечі, добували їжу та медикаменти. Два роки Пилецький передавав записки, які залишав селянам біля паркану. Пілецький вважав, що треба знищити табір, навіть із в'язнями. Британці ідею відкинули – літаки не могли дістатися південної Польщі.До 1943 року стало ясно, що сподіватися на звільнення табору безглуздо.Пілецький із двома товарищами втік через табірну пекарню. Він пішки дістався Варшави, а вже у 1944 р. брав участь у Варшавському повстанні.Доповіді Пілецького стали першими документальними свідченнями масового знищення євреїв в Освенцімі.ФотоІсторія 📸

Племінник Адольфа Гітлера, приймає присягу та стає до лав ВМС США, 1944 рікВільям Патрік Гітлер народився 1911 року в Ліверпулі. Його батько Алоіс Гітлер-молодший був єдинокровним братом Адольфа Гітлера. У 1930-х Вільям намагався побудувати кар'єру в Німеччині, але не зміг і почав публічно критикувати нацистський режим.У 1939 році Вільям з матір'ю емігрував до США, де виступав з лекціями про політику нацистів. Він навіть писав листа президентові Франкліну Рузвельту, пропонуючи свої послуги у боротьбі проти нацизму.Попри скептицизм з боку американської влади, у 1944 році Вільяма Патріка Гітлера прийняли до ВМС США. Він служив на санітарному кораблі і отримав «Пурпурне серце» за поранення у бою.Після демобілізації Вільям змінив прізвище на Стюарт-Х'юстон, одружився та жив у США. Він уникав уваги преси та помер у 1987 році.Вільям Патрік Гітлер та його нащадки вирішили не продовжувати рід. Його сини, які живуть у США, не мають дітей, а отже, пряма лінія сім'ї Гітлерів припинилася.ФотоІсторія 📸

Хлопчик - «принтер». Швейцарія, XVIII століття⁣⁣На початку 1770-х років швейцарський годинникар П'єр Жаке-Дро спроектував неймовірну річ того часу. Майстер створив «автоматона» — програмованого андроїда в образі хлопчика, здатного виводити пером потрібні слова та речення довжиною до 40 символів.⁣Усередині такої "ляльки" ховається справжнє диво інженерної думки. 6000 рухомих частин злагоджено працюють, приводячи в дію друкарський автомат.⁣Програмувались автоматони через складну систему дисків — потрібно було виставити необхідні символи, на кшталт кодового замку. Потім пристрій наносить їх на папір.⁣Каліграф не просто виводить слова. Він повертає голову до чорнильниці, макає в неї гусяче перо, струшує його, аби не було ляпок. Тіло «автоматону» було зроблено з дерева, голова — з порцеляни, на виготовлення у годинникаря пішло 20 місяців.Практичного значення автоматони не мали, а були символом високих технологій того часу та допомагали годинниковим майстрам знаходити багатих клієнтів.ФотоІсторія 📸

Поліцейський патруль у нью-йорському метро. США, 1980-ті У 80-х роках нью-йоркське метро через хронічне недофінансування та корупцію перетворилося на небезпечне та брудне місце.Практично кожен вагон був у графіті, через щільність яких, неможливо було навіть побачити номери маршрутів. У вагонах регулярно грабували та нападали. У 1984 році в метро зафіксували близько 15 000 злочинів – в середньому по 40 на день. Жінки та пенсіонери уникали підземки, переплачували за таксі або йшли пішки.У середині 80-х у місті запровадили стратегію нульової толерантності до дрібних порушень. Спочатку зосередилися на боротьбі з графіті: вагони відмивалися щоразу, коли на них з'являлися нові малюнки.Запровадили нові заходи безпеки. Збільшили кількість патрулів у вагонах. Встановили турнікети, які не давали проїхати без квитка. Ввели штрафи за дрібні злочини.Злочинність у метро знизилася в 4 рази, покращився технічний стан потягів, а місто почало повертати довіру мешканців до громадського транспорту.ФотоІсторія 📸

У 1957–1978 роках між Лондоном і Калькуттою діяв найдовший у світі автобусний маршрут.Автобус долав понад 32 000 км в обидва боки. Маршрут проходив через 11 країн, зокрема Бельгію, Західну Німеччину, Австрію, Югославію, Болгарію, Туреччину, Іран, Афганістан, Пакистан та власне Індію. Поїздка в один бік тривала 50 днів.Квиток у 1973 році коштував £145 ( £2500 у сучасних цінах). Пасажири мали належний комфорт з харчуванням та ночівлею в готелях. Згодом з' явилась версія маршруту "Indiaman" з каютами, столовою, туалетом та бібліотекою.Поїздку називали "Маршрут хіппі" (Hippie Route) за схожість на екскурсію: пасажири мали час відвідати туристичні пам'ятки у Відні, Зальцбурзі, Стамбулі, Тегерані, Кабулі та містах Індії. Рейси припинилися в 1978 році через політичну нестабільність у регіонах маршруту, зокрема через конфлікти в Ірані та Афганістані. У 2021 році була ідея відновити маршрут, однак глобальна пандемія та складнощі перетину кордону одразу декількох держав, стали на заваді.ФотоІсторія 📸