Філологічний факультет | ЗНУ💜 | Лавреати Шевченківської преміїСьогодні говоримо про жінку, яка вміла б...

Лавреати Шевченківської преміїСьогодні говоримо про жінку, яка вміла бути сильною навіть тоді, коли світ довкола вимагав мовчати.Ірина Вільде — це псевдонім. Її справжнє ім’я — Дарина Макогон. Обране не випадково: з німецької wilde означає «дика», «одержима». У передмові до збірки «Незбагненне серце» письменниця зізнавалася, що іноземний псевдонім мав стати ширмою від можливих глузувань і критики, якщо раптом зазнає невдачі. А ще — вона справді почувалася «дикою» в літературі. Німецька мова й культура були їй близькими як уродженці Буковини.Її життя — це постійне балансування між світами. Вона була членкинею «Пласту», писала феміністичні статті у міжвоєнній Коломиї, згодом очолила Львівське відділення Спілки письменників і стала депутаткою Верховної Ради УРСР. Перший чоловік — упівець, другий — кадебіст. Її критикували комуністи — і критикували антикомуністи. Але попри це вона знаходила спосіб захищати молодших письменників, яких переслідували за «антирадянську діяльність».Ірина Вільде стала першою жінкою серед лавреатів Шевченківської премії — за роман «Сестри Річинські». Феміністичний за суттю, цей твір мусив пройти крізь цензурні ножиці: авторку змусили додати прорадянські абзаци та лінію кохання з героєм-комуністом. Та попри це вона зуміла вплести у текст згадки про сталінські репресії й Голодомор — крок нечуваної сміливості для того часу.1936 рік став для неї тріумфальним: вона отримала найвищу галицьку літературну премію імені Франка. Серед претенденток були вже знані Катря Гриневичева та Наталена Королева, але літературний критик Михайло Рудницький наполіг: талант Вільде — «європейський». Це спричинило гучну суперечку, один із членів комітету навіть демонстративно вийшов із його складу. Та саме тоді письменниця видала збірку «Химерне серце» і почала працю над «Сестрами Річинськими».Її життя — це ще й історія втечі. Німецькі урядовці попередили про арешт чоловіка. Вона рятується з немовлям на руках, узявши лише дитячий одяг, друкарську машинку — весільний дарунок — і рукопис роману. Переховується, живе з підробленими документами, виїжджає до Ходорова, де були її батьки й старший син. І саме там улітку 1944 року зустрічає прихід «других совітів».Ірина Вільде — це про складність вибору, про сміливість у межах несвободи, про жіночий голос, який не вдалося змусити мовчати. Її «дикість» була способом вистояти й писати 💜