Ми продовжуємо нашу рубрику «Лавреати Шевченківської премії» й сьогодні розповідаємо про Григора Тютюнника.Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931 року в селі Шилівці на Полтавщині у селянській родині. У 1937 році батька заарештували (за антирадянську агітацію) і відправили на заслання, з якого він не повернувся. Виховував малого Григора після арешту тата – дядько (батьків брат).У 1961 році в журналі «Селянка» з’явилося перше оповідання Г. Тютюнника — «В сумерки», написане російською мовою. Невдовзі автор переклав його українською і відтоді принципово писав лише рідною мовою.Перша книжка «Зав’язь» вийшла 1966 року. Згодом побачили світ збірники новел «Батьківські пороги» (1972), «Крайнебо» (1975), «Коріння» (1978), книжки для дітей «Ласочка» (1970), «Степова казка» (1973), а також повісті «Климко» (1976) та «Вогник далеко в степу» (1978).Одним із найтрагічніших епізодів його біографії став 1942 рік. Через голод, дослухавшись порад знайомих, одинадцятирічний Григір пішки вирушив до матері на Полтавщину. За два тижні він подолав понад 300 кілометрів, маючи із собою лише торбинку з дев’ятьма сухарями, перепічкою та банкою меду — усе, що дали земляки в дорогу. Коли їжа скінчилася, хлопчик змушений був старцювати, попри неймовірний сором. Його шлях пролягав через Слов’янськ, Краматорськ, Павлоград, Полтаву, Диканьку, Опішню. Цей болісний досвід знайшов художнє відображення у повісті «Климко».6 березня 1980 року Григір Тютюнник пішов із життя, покінчивши з собою.У 1989 році письменника було посмертно відзначено Державною премією імені Тараса Шевченка за «Твори» у двох томах.Його проза й сьогодні болить і вчить бачити людину — тихо, уважно, по-справжньому.