PART 2 Таким чином відбувається звуження технологічного й операційного розриву між малими та великими державами. Якщо країна має доступ до комерційних технологій, навчальну базу та виробничу імпровізацію — вона здатна створити силу, яка несе стратегічну загрозу державам, які мають більшу військову міць.  Україна створила модель воєнної "франшизи", яку можуть копіювати різні типи акторів. Через необхідність протистояти технологічно переважаючій армії Росії, Україна вимушено винайшла архітектуру нової війни: гнучку, модульну, дешеву і масштабовану. Ця модель — не просто набір технічних рішень, а функціональна бойова система, яку можна тиражувати без складної інфраструктури. В цьому полягає і небезпека – відтворюваний шаблон ведення війни, що не потребує великого військово-промислового комплексу. Потенційно її можуть впровадити різні актори: ▪️демократичні держави, які шукають ефективні способи оборони без мілітарного перенапруження; ▪️авторитарні режими, яким потрібен важіль для дешевого шантажу інших держав та перетворення міжнародної системи у щось більш сприятливе для них; ▪️терористичні угруповання, що зможуть через ринок, open-source-інструменти і реплікацію створити ударні структури без географічної прив’язки чи контролю; ▪️приватні військові компанії нового типу з мінімальним порогом входу в збройне протистояння. Очевидно, що найбажанішим сценарієм є перенесення цієї нової моделі ведення війни до арсеналу демократичних держав — за участі самої України як технологічного та операційного партнера. Але поточна динаміка цього не гарантує. Частина партнерів продовжує інвестувати в застарілі концепти: мільярдніконтракти на бронетехніку без ефективного активного захисту в сучасних умовах, мінімальні видатки на системи БПЛА або РЕБ. І якщо цей досвід буде знехтуваний або запізніло інтегрований, то перші, хто використає його в повному обсязі, можуть виявитись зовсім не союзниками. І тоді вже не тільки вартість війни, а і сама модель безпеки виявиться незахищеною.@PETRARCHY