Біль, який не стихає... Наша громада втратила ще одного відважного сина, вірного захисника України, який до останнього подиху боронив нашу землю від російського агресора. Схиляємо голови в глибокій скорботі перед пам'яттю солдата Чеботаря Ігоря Миколайовича.Ігор народився 4 липня 1986 року в нашому рідному місті Златопіль. Тут він зростав, закінчив ліцей №4, де залишив про себе пам'ять як про добру, чесну та цілеспрямовану людину. Він завжди дивився в майбутнє та прагнув знань, тому обрав шлях високих технологій: спочатку навчався у Слов'янському коледжі Національного авіаційного університету, а згодом — у легендарному Харківському національному університеті Повітряних Сил імені Івана Кожедуба.До початку повномасштабного вторгнення Ігор жив і працював у Харкові — місті, яке стало для нього другим домом. Проте, коли країна опинилася в небезпеці, він не зміг залишатися осторонь.У вересні 2024 року Ігор свідомо та мужньо вступив до лав Збройних Сил України. Він ніс службу в надскладному та технологічному підрозділі — 434-му окремому батальйоні безпілотних систем (в/ч А5215). Бувши фахівцем, він керував «очима та крилами» нашої армії, щодня рятуючи життя побратимів та нищачи ворога.Військова доля закинула його на найгарячіші напрямки фронту. У листопаді 2025 року під час виконання бойового завдання в районі селища Федорівка Донецької області підрозділ Ігоря потрапив під жорстокий мінометний обстріл противника. Тоді під ворожими мінами він дістав важке поранення. Помер Герой в лікарні 29 травня 2026 року.Він віддав найдорожче — своє життя — задля того, щоб ми жили у вільній країні, щоб прапор України майорів над рідним Златополем, Харковом та кожним куточком нашої держави.Висловлюємо найщиріші співчуття родині, близьким, друзям та побратимам Ігоря. Жодні слова не здатні вгамувати цей страшний біль, але пам'ять про його подвиг житиме вічно.Низький уклін Тобі, Воїне. Дякуємо за захист.Царство Небесне та вічний спокій твоїй душі...Герої не вмирають! Слава Україні!